Василь Симиренко був найкращим меценатом Києва. Але сьогодні його майже не пам'ятають

Василь Симиренко – один із найвидатніших меценатів Києва, який жив на рубежі 19 та 20 століть. За його кошти почали друкувати перші україномовні щоденні газети. Він фінансово допомагав Михайлу Драгоманову, Михайлу Коцюбинському, Павлу Чубинському та іншим видатним людям. Однак постать благодійника зараз мало хто пам'ятає.

У колонці для TRAVEL РБК-Україна краєзнавець і мандрівник Роман Маленков розповідає, ким був і що зробив для Києва представник відомого роду Симиренків.

"Найщиріший українець до глибини своєї кишені"

"Найвидатніший, найщиріший українець з-поміж так званих буржуїв, який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї щирої душі, а й до глибини своєї кишені", – це слова Євгена Чикаленка, які він сказав про Василя Симиренка.

Один із найбільших благодійників України – Василь Симиренко, майже забутий українцями. Йому не присвячені ні меморіальні таблиці, ні вулиці, ні музеї. А коли кажеш, що в Києві немає вулиці Василя Симиренка, всі роблять із тебе неука і кажуть, що вулиця Симиренка є. Але то вулиця відомого вченого-селекціонера Льва Симиренка.

Фото: Василь Симиренко (wikipedia.org)

Нечуй-Левицький, Василь Симиренко, Євген Чикаленко – великі українці, які жили у Києві. Але вулиць, названих на їхню честь, у столиці немає. Поглянувши на карту Києва, багато хто скаже: вулиця Нечуя-Левицького є. Однак мало хто звертає увагу на те, що це одна із найбільш занедбаних вулиць міста, розташована у приватному секторі на Солом’янці.

А де вулиці видатних козацьких ватажків? Данило Нечай, Іван Чорнота, Мартин Небаба, Станіслав Морозенко, Семен Палій, Іван Підкова, Тарас Трясило – саме ці неймовірні полководці дозволяють нам гордитися Україною. Але складається враження, ніби багатьом байдужа ця історія.

З родини перших "цукрових королів". Ким був Василь Симиренко

Федір Симиренко був кріпаком, але сам зміг викупитись, почав торгувати і… у 1834 році спорудив перший у Російській імперії пісково-рафінадний завод. Це був перший із "цукрових королів" - за ним вже були Харитоненки й Терещенки.

Сини Федора – Платон і Василь – продовжили батькову діяльність. Вони були знаними помологами, заснували раціональне садівництво і прославилися цим далеко за межами України. Але зупинимося детальніше не на видатній родині Симиренків, а на одному її представнику – Василі Федоровичі.

Василь Симиренко на поштовій марці 1996 року (ліворуч) (wikipedia.org)

У 1873 році Василь Симиренко придбав стару напівзруйновану цукроварню у селі Сидорівка неподалік від Корсуня.

Відновивши завод та впровадивши власні запатентовані технологічні розробки (Василь мав інженерну освіту), розширивши асортимент виробництва (крім цукру, там робили ще й мармелад та пастилу), Симиренко зробив підприємство надприбутковим і перетворився на мільйонера.

Фото: У створеній Симиренком театральній трупі певний час працювала Марія Заньковецька (wikipedia.org)

Продовжуючи справи рано померлого брата Платона, Василь почав займатись благодійністю. У своїй Сидорівці він створив театральну трупу. У ній якийсь час працювали Михайло Старицький та Марія Заньковецька.

В Сидорівці він збудував дві школи – ремісничу та сільськогосподарську. Навчання в них велося виключно українською мовою. Також Василь почав фінансувати книгодрукування – за його кошти було видано немало україномовних книг, в тому числі й два "Кобзаря" Шевченка.

У Києві Симиренко неймовірно розширив простори благодійності

Василь переїхав до Києва, де купив ділянку й за проектом архітектора Ніколаєва звів розкішну садибу (Десятинна, 9).

Тут він неймовірно розширив простори своєї благодійності. 35 тисяч рублів він дав на часопис "Київська старовина", а потім ще й щорічно покривав його дефіцит. За тематичним і хронологічним діапазонами охоплення історичних питань це видання не мало аналогів у фаховій періодиці України.

Фото: У Києві Василь Симиренко купив ділянку й за проектом архітектора Ніколаєва, звів розкішну садибу за адресою Десятинна, 9. Зараз тут розташоване посольство Великої Британії (wikipedia.org)

За кошти Симиренка почали друкувати перші україномовні щоденні газети "Громадське слово" і "Рада", а також часописи "Україна" і "Літературно-науковий вісник". Велику допомогу Симиренко надавав закордонним виданням про Україну "Україніше Рундшау" та "Рутеніше рев’ю", фінансував хор Миколи Лисенка.

Фінансову допомогу від Василя Симиренка отримували Михайло Драгоманов: йому він дав гроші на друкарню. Також – Михайло Коцюбинський, Ілля Шраг, Олександр Кістяківський, Павло Чубинський, Петро Ніщинський. 100 тисяч золотих рублів Василь Федорович виділив Науковому Товариству ім. Т.Шевченка на купівлю будинку-резиденції у Львові.

Фото: Часопис "Київська старовина" видавався із 1882 року. Спроби реанімувати видання в УРСР у 1970-х роках зазнали невдачі. Після розпаду СРСР друк журналу поновили. На фото - титульний аркуш часопису 1898 року (wikipedia.org)

Перелік благодійних справ Симиренка нескінченний. Він навіть дав 500 рублів терористам – вони скоїли вдалий замах і вбили російського ката, міністра внутрішніх справ, Плеве – першого автора ідеї "малєнькай пабєданоснай вайни" для прикриття зубожіння країни.

Не маючи дітей, свій величезний спадок – понад 10 мільйонів золотих рублів, Василь Федорович заповів на розвиток української науки та культури. Спеціально було створено комітет розпорядників, в який увійшли Володимир Антонович, Микола Лисенко, Левко Симиренко, Володимир Леонтович, Михайло Грушевський і той самий Євген Чикаленко.

Садиба Василя Симиренка після його смерті, згідно із заповітом, перейшла у власність Українського наукового товариства. Нині в будівлі знаходиться резиденція посла Великої Британії.

На мою думку, ім’я Василя Симиренка повинна мати одна із головних вулиць нашої столиці. Але немає ніякої, і в переліках можливих перейменувань вона не значиться. Отак.

Пропонуємо також почитати колонку Романа Маленкова про те, що робити зі спадщиною Михайла Булгакова у Києві.