"Світло є навіть у темні часи": як Угорщина стала тимчасовим домом для моєї родини у розпал війни

Початок війни і евакуація з обстрілюваних міст різко поміняли життя мільйонів українців. Для багатьох довга дорога і пошуки прихистку ще попереду.

У матеріалі TRAVEL РБК-Україна наша кореспондент Людмила Жукова ділиться своїм досвідом втечі від війни - від неготовності їхати до пошуку житла, допомоги волонтерів та облаштування з дитиною в новій країні.

Рюкзак за 30 хвилин: тільки з необхідними речами

Той день - 24 лютого - не забуду ніколи. Чоловік розбудив мене о 5 ранку і сказав, що почалася війна. Моя трирічна дитина мирно спала в ліжку, ми вирішили розбудити сина пізніше. Я до останнього думала, що він піде в дитячий садок, як зазвичай.

Чоловік сказав мені зібрати тривожну валізку і бути готовою. Ми не готували її заздалегідь: я була впевнена, що нікуди бігти не доведеться. Того дня я відпрацювала зміну і все одно не могла зібратися - я не хотіла їхати. Ми - кияни, у нас було прекрасне життя, плани, щастя.

Повідомлення про вибухи по всій Україні прогнали сон і апетит геть. Рідня чоловіка вирішила тікати на Західну Україну, він наполягав, щоб і я їхала заради дитини.

Фото: Дорога в машині зайняла 21 годину (Людмила Жукова)

У нас навіть стався скандал - я просила не відправляти нас туди, адже в Києві наш дім. У сльозах зібрала рюкзак за 30 хвилин, поклала в нього речі дитини, пару його іграшок і книжку. Сама одягла зимову куртку, светр, джинси, взяла тільки нижню білизну і найнеобхідніше. Це був вечір 24 лютого.

Довгий шлях до Львова та "квест" із пошуку житла

У машині знайшлося тільки одне місце для мене і дитини - ми рухалися до Львова з родичами чоловіка. Дорога зайняла 21 годину.

Навіть 25 лютого у Львові забронювати що-небудь здавалося непосильним завданням, але у нас вийшло. Спочатку зняли квартиру подобово - ціна була "кусюча". Прожили там тиждень і зрозуміли: потрібно шукати житло надовго - війна не припиниться за тиждень.

У Києві на той момент залишилися чоловік з кішкою і мама - у своїй квартирі з котом.

Життя у Львові далеко від близьких здавалося нестерпним. Перші чотири дні я не могла їсти і спати. Щоранку прокидалася і дзвонила матері, серце розривалося від розлуки і розуміння, що в квартири в Києві може "прилетіти".

Фото: Квартира у Львові (Людмила Жукова)

З родичами чоловіка ми розділилися, вирішивши, що так буде краще.

Пошуки житла у Львові знову виявилися "квестом", ми зняли "вбиту" квартиру за 10 тисяч гривень. І половину суми заплатили ріелтору. Як виявилося, житло знаходилося за 1 км від аеропорту. Але це ми зрозуміли не відразу. Тоді в паніці ріелтор сказав: "Є тільки один варіант - і він такий".

На 11 день війни вдалося умовити маму приїхати до нас. Вона дуже довго пручалася і повторювала:

"Це наш дім, навіщо мені їхати".

Вона взяла з собою маленький рюкзак, дві переноски з котами і за допомогою знайомого дісталася на вокзал. Їй вдалося сісти в евакуаційний поїзд, в якому довелося їхати сидячи 18 годин в битком набитому людьми вагоні.

Поїзд прибув до завершення комендантської години, і я "кулею" на таксі вилетіла на вокзал зустрічати. А через день сирени в місті почали вити, не перестаючи.

Останньою краплею було те, що окупанти потрапили в Яворівський полігон. Я не хотіла тікати з України до останнього, але не могла працювати з сиренами, а син перестав спати.

Угорщина: зі Львова до Будапешта трьома поїздами

У перші дні перебування у Львові моя добра приятелька Ліда написала, що може допомогти з виїздом Угорщину.

Фото: "Видихнути" вдалося у Будапешті (Людмила Жукова)

"Там немає сирен, зроби це заради дитини, відпочинеш", - вмовляла вона.

Спочатку я відмовилася, але після того, як почало "прилітати" до Львова, задумалася про закордон. Написала другу в Польщі, що я з мамою, тваринами і сином хочу зняти квартиру. Шукали кілька днів, але таким складом тоді вже було складно знайти житло. Тоді я звернулася до Ліди.

Вона познайомила мене з волонтеркою Настею, яка 9 років жила в Будапешті. Вона з чоловіком Олексієм з початку війни допомагала українським біженцям абсолютно у всьому, вирішуючи такі завдання, які не під силу багатьом політикам. Настя зіграла в нашій історії колосальну роль.

Зі Львова до Будапешта ми добиралися трьома поїздами, дорога була дуже важкою: Львів-Чоп, Чоп-Захонь, Захонь-Будапешт. Дорога зайняла 16 годин. Тварин на кордоні пропустили без всяких питань, нас - теж. У всіх нас є біометричні паспорти.

Коли ми приїхали, втомлена дитина кричала і плакала на вокзалі. З ним - і я. Сил заспокоювати вже не було.

Настя зустріла нас на вокзалі і відразу ж поселила в квартиру в центрі Будапешта. Тут нарешті відчули безпеку. Потім я дізналася, що житло - це квартира її чоловіка, в яку вони дозволили селити сім'ї з України, що потребують допомоги. Тут побували багато людей з нашої країни.

Фото: Волонтер Анастасія Чуковська з чоловіком (facebook.com/Anastasiya Chukovskaya)

У Будапешті ми не мали потреби ні в чому. Це був якийсь розрив шаблонів: бачити мирне місто, людей в ресторанах в ньому, мирне небо, життя.

Настя постійно дзвонила нам, цікавилася, чи потрібно нам що-небудь. Мені весь час було незручно, соромно, ніяково що-небудь просити. Ці люди надали нам все, але я розуміла, потрібно шукати житло, свій кут.

Як ми шукали квартиру: угорці бояться здавати житло українцям

Ми пробули в Будапешті тиждень. Я шукала квартиру на сайтах, Фейсбуці, по знайомих. Але ситуація ускладнювалася тим, що в Угорщині здають квартири на довгий термін - від року. Дитина і дві тварини виявилися великим мінусом.

Настя пояснила: угорці боятися здавати українцям квартири, адже за законом не мають права виселити на вулицю з дитиною.

Пошуки затягувалися, кожен день зідзвонювалася з чоловіком в Україні, шукали варіанти. Але далі в Європу у мене просто не було сил тікати.

Фото: Прогулянка до озера Балатон (Людмила Жуковська)

Зазначу, що Угорщина - не найкращий варіант для українців. Тут складна мова, без знання якої отримати нормальну роботу нереально. Після того, як українець оформить тимчасовий захист, він отримує право на безкоштовну медицину, роботу і дитячий садок. Виплати дуже маленькі - 75 євро. Ми ще не оформлялися, сподіваємося незабаром повернутися додому. Майбутнє тут мені не "промальовується".

В один із днів написала наша ангел-волонтер: "Мила, є варіант".

Як виявилося, літня пара з Нідерландів хотіла надати свій будинок біля озера Балатон в Угорщині сім'ям українців, які тікають від війни.

Настіна знайома, яка живе в Ірландії, постійно моніторила мережу і вийшла на контакт керуючого будинку цієї пари з Голландії. Зазвичай вони приїжджали в село на літо, але поки вирішили надати будинок тим, кому це так необхідно. Абсолютно безкоштовно доти, поки це буде потрібно.

Балатон: будинок став прихистком для двох сімей і тварин

Нас познайомили з іще однією сім'єю з України - з маленького міста біля Дніпра. Вони опинилися в такій самій ситуації і шукали житло, будучи під опікою у нашого волонтера. І вже наступного дня ми з речами, котами і продуктами виїхали в міні-бусику, який організувала Настя.

Прибувши на місце, мало не плакали від щастя і того, наскільки можуть бути добрі люди.

Фото: Дві сімї українців та волонтери біля будинку поблизу озера Балатон (Людмила Жукова)

У листуванні з власниками будинку ми сказали їм величезне дякую. Також подякувала їм і Настя. Її слова я ніколи не забуду - вона написала:

"Дякуємо вам, ми завжди будемо пам'ятати, що навіть у найтемніші часи є світло".

Нагадаємо, ми писали, чому тимчасовий захист краще статусу біженця.