Українець з-під Харкова потрапив у полон і зміг вибратися : "я єдиний, хто вирвався"

Козача Лопань знаходиться в Дергачівському районі, всього у 2 км від кордону з Росією і майже в 40 км від Харкова. Селище потрапило в окупацію фактично з перших днів російського вторгнення. Зникла електрика і зв'язок і повідомити про те, що там відбувається – стало просто неможливо.

Допомагав жителям села чим міг

Сільська адміністрація переходити під владу окупантів відмовилася і намагалася справлятися власними силами щодо забезпечення жителів усім необхідним. Місцеві жителі залишилися без продуктів, і Олексій Семиков допомагав діставати молоко, борошно. А ще він часто їздив до Харкова за медикаментами та необхідними речами.

"Коли в магазинах нічого не залишилося, я зрозумів: потрібно щось робити самому. Спочатку мені зателефонував товариш із сусіднього села. У нього на фермі було багато молока і запропонував його взяти для маленьких дітей. Бензину не було, і я сів на велосипед і поїхав полями, кілометрів 6. Тоді вдалося привезти приблизно 50 л молока", - розповів Семіков.

Так він їздив кілька днів, але потім почали закінчуватися й інші продукти. І хлопець почав шукати інші варіанти. Він зміг зв'язатися зі своїм начальником у Харкові й той пообіцяв допомогти. Їхати в місто знову довелося на велосипеді.

"Бачив, як у сусідніх селах стояла розбита російська техніка - розвалені БТР, Гради, Урали, бачив зруйновану інфраструктуру, залізничні колії, цегельний завод...", - додав Семіков.

У Харкові він зміг взяти макарони, хліб, попросив пару літрів бензину і повернувся додому. На той час російських військових у селі ще не було. Тільки звуки стрілянини було чутно біля кордону.

Поїздка за ліками стала невдалою

Наступного разу до Харкова він поїхав на автомобілі. Знову зміг завантажити продукти - хліб, борошно, масло, дріжджі – все роздав людям. І таких поїздок він встиг зробити кілька. Допомагав тим, хто хотів евакуюватися до Харкова.

15 березня він зі списком від сусідів поїхав в місто і йому належало виконати важливе завдання – забрати ліки для хлопця з діабетом і забрати необхідні препарати для інших людей.

Але після повернення з Харкова на розвилці у Козачої Лопані його наздогнав УАЗ з військовими. Його повалили на землю, зав'язали очі та зв'язали руки. Військові РФ назвали його ім'я, сказали, що він живе з мамою, собаками, вказали адресу.

"Будеш розповідати, як ти їздиш до Харкова, якщо туди нікого не пускають і не випускають", - сказали хлопцеві та забрали у нього телефон, гроші, документи, ключі від машини. І вивезли його в невідоме місце. По фасаду, який вдалося розглянути, це була будівля вокзалу.

Його завели всередину і кинули на підлогу. Поруч лежав чоловік у військовій формі. Його били та запитували, де він взяв військову форму. Той відповідав, що у сусіда обміняв на пляшку горілки. Але версія про сусіда окупантів не влаштовувала.

Далі вони почали допитувати Семікова. Про те, що він часто їздить до Харкова – вони вже знали. Він пояснив, що привозив продукти та ліки. Але окупанти вирішили, що хлопець – агент, оскільки з села в місто більше ніхто не їздить, а в Харків нікого не впускають і не випускають.

Хлопець пояснював, що віз ліки для хворої дитини й він може померти, на що отримав відповідь: "не думай про хлопця – думай, як самому вижити".

"Вони стали мене бити мітлою, палицею і розпитувати про ситуацію в Харкові. Я пояснював, що по місту ходять люди, працюють магазини, аптеки, гуляють діти, комунальники прибирають. Після цього вони били ще сильніше і кричали. Ти пі**шь, це все неправда! У нас є зовсім інша інформація! Там люди бояться з підвалів виходити! Там нікого немає! Запитували також, що з військовою технікою, блокпостами. Я відповідав, що бачив тільки поліцейських, а на блокпостах військові без техніки. Весь цей час вони не перестали бити мене і чоловіка у військовій формі", - розповів Семіков.

Кожні кілька годин приходила нова зміна і допити з побиттям повторювалися. Потім зайшов якийсь чоловік у підвал, прив'язав хлопця до батареї та почав бити з усієї сили.

"Ти скакав на Майдані, ти точно козачок!" Я відповідав, що це не так. "Що ти робив 8 років тому? "Був у себе вдома в селі. А де я повинен був бути 8 років тому? "Ти повинен був захищати ЛНР і ДНР! "Після цих слів він так сильно вдарив мене по руках, що скотч, яким я був прив'язаний до батареї, розірвався. Прийшли люди, які мене прив'язали назад. А той став бити чоловіка у військовій формі. Удари були такі сильні, що він сходив під себе. "Дивись, цей вже обісрався, а ти так і не подаєш знака. Ти точно нацик, ти точно з Азова!"Дійшло до того, що я перестав відчувати біль. Нас відв'язали та кинули на підлогу".

Били майже постійно

Наступна зміна їх знову почала бити. Води не давали. А потім були якісь вибухи та в підвал збіглися військові РФ. Сказали, що їх обстрілюють ЗСУ. Погрожували, що виведуть їх і прив'яжуть до дерева - нехай обстрілюють. Семіков сказав, щоб виводили. Але окупанти відмовилися.

"Тоді я зрозумів, що навряд чи мене будуть вбивати. Бо в певний момент все ж були думки, що краще б мене вбили, ніж терпіти ці знущання. Я чув, як військові розмовляли. Говорили, що "не потрібно було дозволяти цивільним ходити по центру селища", мовляв, "там точно були навідники, вони злили всю нашу техніку. А тепер потрібно терміново їхати та всіх пакувати". Після цього вони вибігли й вже згодом почали привозити цивільних. Також з зав'язаними очима і руками. Їх кидали на підлогу і били. Нас поки не чіпали"

Підвал наповнювався людьми

Окупанти почали звозити людей з усіх навколишніх сіл, фермерів. Їх били, в тому числі й дітей. Потім всіх вивели на вулицю і змусили встати на коліна. По черзі викликали на розмову. Стояли так по кілька годин на снігу. З підвалу долинали крики та стогони людей.

А потім всіх раптово завели назад в підвал. І прийшла нова зміна окупантів. У людей забрали документи, телефони та постійно били, звинувачували в тому, що вони знімали обстріли.

Олексія вирішили відпустити додому

А вранці 18 березня Олексія підняли та знову повели на розмову. І повідомили, що в його розповіді про Харків не вірять, але вирішили відпустити, а то "мама хвилюється". І навіть пообіцяли повернути автомобіль.

"Машину ми тобі віддамо, але, якщо ти кудись поїдеш, ми тебе знайдемо і розстріляємо. А якщо не зловимо, то визнаємо ворогом народу і скажемо, що ти навідник, здаєш позиції й через тебе страждають мирні люди, що ти всіх АТОвців, яких ми знайдемо, здаєш. Я переконував, що нікуди не поїду".

Перед тим як відпустити російські військові змусили Семікова прибрати територію і колоти лід. Він втратив свідомість. А коли отямився, поруч сидів чоловік з нашатирним спиртом. Він приніс йому чай і суп. Але окупанти вимагали, щоб він колов лід.

Потім в шеренгу зібрали 9 осіб. Шестеро були в підвалі, а троє самі прийшли до ворога і запропонували допомогу. Шістьох вирішили відпустити. Всі були дуже побиті. ШІ запропонували приходити завтра і допомагати - колоти дрова, на кухні працювати та обіцяли за це давати їжу.

8 осіб відповіли згодою, Семіков сказав, що через побиття йому доведеться тиждень відлежатися. Але ввечері машину йому не віддали, мовляв, комендантську годину.

Їхав партизанськими стежками

Пішки Олексій повернувся додому. Вранці прокинувся в страшному стані, знайшов ліки, щоб встати та пішов забирати автомобіль. Після розмови машину йому повернули. Ліків там не було, тільки частина продуктів. Місцеві жителі запитували його, де він пропадав. Деякі припустили, що він тепер організовує партизанський загін.

20 березня Олексій Семіков вирішив виїхати. Він знає місцевість, оскільки там виріс і почав шукати обхідні шляхи, щоб знову не потрапити до окупантів. По дорозі зустрів ЗСУ, вони відпоїли його чаєм і показали "зелений коридор". Зараз він у безпеці, проходить лікування і допомагає іншим людям.

Зв'язку з Козачою Лопанню немає. Всі виїзди заблоковані. "Я знаю, що сотні людей постраждали. А я - чи не єдиний, хто звідти вирвався".