Гендиректор "Охматдиту" розповів музею "Голоси мирних" Фонду Ахметова про пережите під час війни

"24 лютого ми визначилися, що лікарня буде працювати незалежно від війни. Усі ми, весь персонал, будемо робити все можливе, щоб надавати допомогу в першу чергу дітям, а в другу тим, хто її потребував", - розповідає Жовнір.

Складнощі були майже у всьому: від можливості доїхати на роботу й додому, до отримання медикаментів та харчів. Деякі працівники незабаром опинилися в окупації. Хтось не міг залишити дітей самих вдома.

Найскладніше було налаштувати роботу так, щоби лікарня збереглася як колектив, як місце, куди можна звернутися за допомогою, за порятунком здоров'я та життя.

Операційний блок був на найвищому поверсі старої будівлі. В перші дні її обстрілювали, потім поряд і над будівлею вибухали ракети. Стало зрозуміло: треба щось змінювати, щоби допомога не переривалася навіть під час обстрілів. Зробили нові операційні зали та нові місця для обстежень у підвалах. Розробили методику сортування та лікування поранених дітей. Найкоротший шлях пацієнта від дверей лікарні до операційної складав 10 хвилин: з обстеженням і повним планом дій.

"Найважчими випадками для мене були дитина з кульовим пораненням у стані клінічної смерті та перша дитина, яку привезли вже померлою. Емоційно дуже важко бачити дитину з пораненнями від вибуху. Дітей, у яких на очах вбили батьків. Але я ж лікар. Як і всі наші лікарі. Усі вони вистоювали і надавали гідну допомогу. Жодній дитині ми не ампутували кінцівки. Усі, окрім тих перших двох діточок, були виписані", - ділиться Жовнір.

Лікар вважає, що досвід, який набуто під час війни, треба використовувати задля перемоги й миру. Заради того, щоби діти були живі й здорові, щоби не гинули їхні батьки. Щоб українці були найсильнішою, найкращою нацією.

"Під час війни я став ще добріший. Бачу дитину і хочеться їй все віддати. Бачу маму з дитиною - хочеться допомогти. Хочеться, щоби педіатри були педіатрами. Не військовими, а звичайними, які опікуються матусями та дітками", - зізнався лікар.