Що відбувається у команді Зеленського і як війна змінює владу

Українська політика потроху все більше нагадує довоєнні часи. У Верховній раді вже немає тієї єдності, як у перші тижні вторгнення РФ. Після того, як українська армія відкинула російські війська від Києва, у свідомості депутатського корпусу війна, здається, вже "закінчилася". Хоча, звичайно, ніхто з політиків не ризикне зізнатися в цьому публічно.

Потроху почав підвищуватися звичний градус напруги між владою і опозицією. Та й в цілому парламент, в тому числі і монобільшість "Слуги народу", за словами співрозмовників видання у владі, часом відчуває себе "кинутою" з боку Банкової.

Один із впливових депутатів СН згадує події напередодні і у перший день війни. Їх заспокоювали, що є чіткий план дій і кожному нардепу вже нібито зібрана тривожна валізка, а для тих, у кого немає свого транспорту, передбачено кілька точок збору в столиці.

Коли ж на Київ та інші міста полетіли перші ракети, виявилося, що ніякого плану не було. Не було зрозуміло навіть місце, в якому депутати повинні зібратися і принаймні схвалити указ про введення воєнного стану.

Про централізовану евакуацію нардепів та їхніх сімей мова також не йшла. Ближче до вечора депутати від "Слуги народу" отримали повідомлення у фракційному чаті, суть якого зводилася до того, що в нинішній непростий час першочергове завдання нардепа – зберегти своє життя.

Частина провладних нардепів залишилася в столиці, багато роз'їхалися по Україні. І проявили себе теж дуже по-різному: хтось оперативно запустив, наприклад, виробництво бронежилетів, хтось допомагав вивозити людей із зони бойових дій, хтось шукав за кордоном зброю, медикаменти та інші необхідні для фронту речі. А хтось, по суті, впав у ступор і особливою активністю не відзначився.

У перші тижні війни депутатський корпус все одно працював злагоджено: всі спірні моменти попередньо утрясалися на конференціях в Zoom, які могли тривати по вісім годин. Зате вже під куполом все голосувалося швидко і майже одностайно – депутати розуміли, що ризик повітряної атаки по будівлі Ради об'єктивно дуже великий, тому затримуватися там не варто.

Вирішити багато проблем могло б введення онлайн-голосування для нардепів, і така ініціатива дійсно активно опрацьовувалася, але в підсумку від неї відмовилися. Зокрема, через позицію традиційних партнерів "Слуги народу": груп "Довіра" та "За майбутнє". Там, як кажуть у монобільшості, зрозуміли, що онлайн-голосування радикально зменшить їхню роль "золотої акції", бо зібрати 226 голосів від СН у такому форматі – завдання абсолютно реальне.

Більш договороздатними виявилися групи, створені на руїнах ОПЗЖ – "Платформа за життя і мир" на чолі з Юрієм Бойком і "Відновлення України" Ігоря Абрамовича, Вадима Столара і Максима Єфімова.

– Залишки ОПЗЖ – ті, що під Льовочкіним і Бойком – зараз дуже конструктивні. Вони тепер за все – за президента, за приватизацію, за ринок землі. Мабуть, вони побоюються, що їх усіх можуть пролюструвати або пересаджати, – зазначило одне з поінформованих джерел у правлячій команді.

Питання про дострокові вибори, як запевняють співрозмовники РБК-Україна і в депутатському корпусі, і на Банковій, зараз не стоїть. Більш того, не виключено, що цей парламент пропрацює набагато довше відведеного терміну – весь час, поки буде йти війна і продовжуватися воєнний стан.

Чергові вибори Ради мають відбутися 29 жовтня 2023 року, а впевненості, що війна закінчиться хоча б за півроку до цього терміну, у команди Зеленського не додається.

Не всі на місці

Ще до війни Банковій часто дорікали тим, що парламент перетворився на свого роду "канцелярію" ОП. Тепер же роль Ради у владних процесах впала ще більше. За розробку і реалізацію більшості рішень зараз відповідають Кабмін або Офіс президента. Для того щоб ухвалювати потрібні законопроекти чи постанови, депутатам достатньо збиратися раз на тиждень в тому ж режимі, в якому вони працюють зараз.

Все це позначилося і на комунікації в трикутнику "ОП – Верховна рада – Кабмін". Якщо в мирний час напередодні кожного пленарного тижня у президента збиралися члени Кабміну, представники малої фракції (голова фракції та його заступники, а також голови комітетів від СН, - ред.), глава Офісу та його заступники, то в перший місяць війни таких нарад зовсім не було. Потім від вищестоящих представників партії в Раді почали надходити сигнали про те, що ці зустрічі варто було б знову проводити. І приблизно з початку травня консультації поновилися, але по відеозв'язку в Zoom.

В умовах війни багато депутатів відчули, що їхня значимість сильно зменшилась. Через нерозуміння свого місця в поточних процесах кожен почав займатися чимось своїм.

– Кожен намагається кудись долучитися, знайти собі заняття. Одні депутати ображаються і вносять скандальні законопроекти, щоб заявити про себе. Є депутати, які за три місяці в Україні були днів 10. Хтось, навпаки, постійно їздить до себе на округ працювати і допомагати. Хтось волонтерить. Але не до кінця зрозуміло стратегічне завдання Ради в цих умовах – тактичні завдання вона виконує, - розповідає один зі співрозмовників у команді Зеленського.

Ще одна проблема, яка проявилась за час війни – нерозуміння між депутатами і главами місцевих військових адміністрацій. Проблема в комунікації між ними виникла ще задовго до війни, каже впливовий співрозмовник у "Слузі народу".

Кандидатури деяких голів ОДА Банкова не погоджувала з нардепами або місцевими елітами, які за ними стоять. Ба більше, нерідко Офіс спеціально призначав в регіон людину, яка ворогувала з локальними "феодалами", щоби вибудувати баланс. Тепер, коли на ОДА звалилося більше повноважень, ця проблема місцями загострилася.

– Голови ОДА вважають себе співробітниками президента, тому що ними керує Кирило Тимошенко. Ще вони відповідальні перед Кабміном, Чернишовим. А всіх інших вони мали на увазі. Хоча і депутати в більшості своїй ходили до ОДА з якихось шкурних питань. Наприклад, призначити кума головним по лісу. А потім вони ображаються, що цього не відбувається, – пояснює джерело в СН.

Об'єктивно зараз президент змушений частіше контактувати і більше спиратися на Кабмін, що викликає певні "ревнощі" у депутатів. У зв'язку із загрозою повітряних атак і діяльністю російських диверсантів у столиці уряд відразу розділили – одна його частина вирушила на захід України, зокрема, перший віце-прем'єр Юлія Свириденко, міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов та інші. Частина Кабміну на чолі з прем'єр-міністром Денисом Шмигалем залишалася в Києві.

За інформацією видання, столицю також покинули і деякі впливові функціонери ОП, наприклад, заступник голови офісу Кирило Тимошенко і перший помічник президента Сергій Шефір. Співрозмовники РБК-Україна дали різні оцінки того, наскільки факт від'їзду з Києва і активність (або навпаки, пасивність) окремих членів владної команди вплинули на їхнє місце в політичній ієрархії і близькість до Зеленського.

– З одного боку, президент знає, хто де був. Але справа, скоріше, не в тому, хто де перебував фізично, а в тому, хто чим займався і як себе проявив у найважчі тижні, – говорить один із політиків.

У будь-якому випадку, поки що ніяких ротацій у верхівці влади не намічається. У приватних бесідах джерела переказують претензії, які накопичилися на Банковій до глави СБУ Івана Баканова. Але це невдоволення залишається тільки на словах і не дозріло до того, щоби перетворитися на рішення про відставку.

– Якщо війна затягуватиметься і буде рішення продовжувати воєнний стан після 23 серпня, тоді ротації можливі ближче до осені. Можливо, Свириденко посуне Шмигаля або Шмигаль посуне Свириденко. Можливо, знову пригадають ті претензії, які збиралися до Шкарлета (міністр освіти, – ред.) і Лазебної (міністр соцполітики, – ред.) перед війною, – розмірковує джерело в правлячій команді.

Відразу кілька співрозмовників видання визнали, що за час війни похитнулися позиції Ради нацбезпеки і оборони та його секретаря Олексія Данілова. У довоєнний час РНБО була одним із головних ньюзмейкерів в країні, зокрема, завдяки введенню санкцій проти топових політиків і бізнесменів. Але після лютневого вторгнення Радбез відійшов на другий план.

Сам Данілов в останні тижні також став помітно рідше з'являтися в ефірі телемарафону. Співрозмовники в президентській команді пояснюють це його надмірно гострими заявами по темі війни, які дисонують з єдиною лінією влади. Багато хто залишився незадоволений його словами про те, що з Росією "ми можемо підписати тільки її капітуляцію".

– Після цього вони передали нам "привіт", випустивши за один вечір два десятки ракет, – розповідає один із нардепів від "Слуги народу".

Олексій Данілов (Фото: president.gov.ua)

РБК-Україна звернулося за коментарем до секретаря РНБО, але до моменту виходу матеріалу відповіді не отримало.

Телефільтр та інші лінії напруги

Інформаційну політику влади треба коригувати. До такого висновку прийшло кілька представників команди Зеленського, з якими поспілкувалося видання. І насамперед йдеться про висвітлення головної теми – ситуації на фронтах. Особливо очевидно це стало в останні дні, коли російські війська нехай і з величезними труднощами, але все ж просуваються вперед в околицях Сєвєродонецька і прилеглих регіонах.

Визнати тяжкість ситуації, що склалася, був змушений навіть один з ключових спікерів влади, радник керівника ОП Олексій Арестович. У громадян він асоціюється виключно з розповідями про перемоги української зброї і нескінченні провали окупантів. Днями ж ситуацію на фронтах Арестович публічно назвав "аховою".

– Зараз треба кілька ключових меседжів просувати: по-перше, перемога ще не так близько, як багатьом хочеться. По-друге, російська армія ще далека від розвалу, у неї залишаються і великі людські ресурси, і особливо перевага в кількості озброєнь. І по-третє, пора припиняти задаватися питанням "коли ж контрнаступ, коли ми вже візьмемо той же Херсон"? Поки наше завдання – оборона. Накопичимо західну зброю через пару місяців, тоді і будемо міркувати про контратаку, – сказав РБК-Україна один із функціонерів ОП.

Ключовий інформаційний інструмент влади, через який вона може просувати ці та інші меседжі – телемарафон "Єдині новини". Канали, що беруть участь у ньому, зберегли певну самостійність у підборі спікерів. Вже не перший тиждень в кабінетах влади кажуть, що було б непогано щось в телемарафоні поміняти – нинішній формат за три місяці встиг приїстися глядачам.

– З одного боку, там бувають якісь дивні сюжети, дивних людей в ефір виводять. З іншого боку, міністри дуже слабо представлені, у людей немає відповідей на купу питань: що далі робити переселенцям, що з соцвиплатами на окупованих територіях тощо. Це все треба міняти, – каже один зі співрозмовників видання.

Але поки що мова може йти хіба що про косметичні зміни. Повертатися до політичного плюралізму, скасовувати сам формат єдиного новинного марафону і дозволяти каналам самостійно будувати свою редакційну політику, як у довоєнні часи, поки ніхто не збирається.

Опозиція, що залишилася без звичного доступу до телевізора як основного агітаційного інструменту, звичайно, незадоволена такою ситуацією. І це безпосередньо впливає навіть на сам формат роботи парламенту.

– "Батьківщина" вносить 300 поправок. Потім Тимошенко йде і торгується, щоб її три рази включили в ефір телемарафону. Її, наприклад, покажуть два рази – вона ображається і знову починає спамити поправками. Порошенко торгувався за відрядження на парламентську асамблею в НАТО, – розповідає одне з джерел в команді Зеленського.

Вимоги голів фракцій про надання їм хоча б 10 хвилин ефіру в день поки задовольняти не будуть, але дозовано опозицію запускати в марафон все ж планують.

Іноді нові лінії напруги в політикумі влада створює своїми руками, причому свідомо. Найяскравіше це видно в її протистоянні з попередниками і особисто з Петром Порошенком. Тільки за останній час сталося дві історії: Віктор Медведчук виступив з новими викриттями на адресу Порошенка, а через кілька днів екс-президента не випустили з України.

У команді влади кажуть, що публічні свідчення Медведчука щодо лідера "Євросолідарності" – це тільки перша "серія".

– Зараз Порошенко не збираються саджати, навряд чи до цього дійде. Водночас це формує рамку взаємин з ним. Після кожної такої історії він навіть інакше поводиться, наприклад, у парламенті. Це корисно, щоби тримати його в тонусі, – розповідає джерело.

У команді Порошенка також вважають, що влада, найімовірніше, готує їм продовження "викриваючих історій". Варто зауважити, що в день, коли з'явилися свідчення Медведчука, на телемарафоні їх крутили в кожному ефірному слоті. Але як запевняє один зі співрозмовників у "Євросолідарності", по їхнім рейтингам це не особливо б'є.

На Банковій бачать і слід Порошенка за чутками про створення нової умовної "партії військових". За словами одного зі співрозмовників РБК-Україна, екс-президент може спробувати спертися на неї, щоб у наступному скликанні замахнутися навіть на пост прем'єр-міністра.

На цей рахунок, втім, є і протилежна інформація – про те, що Банкова щонайменше не проти створення такої партії. І, можливо, в майбутньому спробує використовувати її в своїх інтересах.

За інформацією кількох джерел РБК-Україна, цей рух зараз модерується частиною фракції "Голос", яка раніше оформилася в групу "Справедливість " і приєдналася до відомого волонтера Сергія Притули.

– Спроба створити такий рух спостерігається з боку людей навколо Притули, частини "Голосу", радників Залужного. Це все модерують Ярослав Юрчишин та інші. Вони намагаються туди зібрати військових. Але здебільшого там волонтери, – розповідає поінформований співрозмовник у команді Зеленського.

На Банковій вважають, що на тлі післявоєнного суспільного попиту у Зеленського може з'явиться новий серйозний конкурент – головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, у якого Офіс запідозрив політичні амбіції.

– Є політична активність Залужного. І він начебто справді командна людина. Сам він декларує, що не бажає йти в політику. Але іноді його поведінка говорить про зворотне. З'явився якийсь фонд, він розміщує борди. У нього є якісь консультанти, радники, ймовірно, вони і вселяють йому ці ідеї, – додають у Зеленського.

Втім, у важкі часи на фронті, як зараз, політичні амбіції, а також певні "ревнощі", які деякі видні генерали відчувають до медійної популярності Залужного, йде на третій план, і всі знову займаються справою.