Окупанти викрали українця просто на очах нареченої: деталі історії

Пропозицію руки та серця зробив на заправці

25-річна Катерина Огієвська розшукує свого нареченого Микиту Бузінова. Російські солдати забрали хлопця в полон прямо у неї на очах, і дівчина понад 10 місяців не знає, де він знаходиться, а також він живий чи ні.

Історія кохання Каті та Микити розпочалася три роки тому у Чернігові. Вони часто перетиналися в кафе, мають спільних друзів, але до певного моменту вони ледве знали один одного. А потім Микита зробив перший крок.

На початку повномасштабного вторгнення Микита та Катя вирішили виїхати з Чернігова. Дорогою вони зупинилися на заправці, і там хлопець освідчився коханій.

"Він хотів освідчитися на річницю наших стосунків, але оскільки все пішло не за планом, вирішив зробити освідчення в дорозі. Відсвяткувати цю подію ми не встигли, бо евакуювалися до дядька Микити у село Михайло-Коцюбинське, за 20 км від Чернігова. 28 лютого туди зайшли російські військові, які почали обшукувати оселі місцевих, - розповіла Катя.

На всю сім'ю окупанти націлили зброю

4 березня окупанти дісталися до будинку дядька, хоча молодої пари того дня там уже не мало бути. Візит військових закінчився жорстоким допитом для Микити під прицілом зброї.

"Вони запитували: чому ми сюди приїхали, яка мета нашого візиту? Я не розуміла взагалі, чому на мене наводять зброю. Після обшуку телефонів мене з родиною відпустили, а ось Микиту забрали з собою. Весь удар він узяв на себе. Я досі бачу картину, як мій Микита стоїть навколішки обличчям до дерева та одягає верхній одяг, а начальник безпеки російської колони починає мені кричати, що "я зараз твоєму коханому хлопцеві особисто прострілю голову", - описала дівчина.

Катя разом із батьками довго шукала Микиту, але ні в селі, ні на околицях хлопця так і не знайшли. Для неї почалися місяці абсолютно тиші без жодної зачіпки. Коли село звільнили від окупантів, батьки здали ДНК та отримали офіційний лист, що Микити серед убитих немає.

Наречена написала заяви про зникнення у всі можливі офіційні структури. Паралельно вона приєдналася до громадської організації "Цивільні у полоні", де разом з іншими жінками шукає шляхи, як повертати цивільних заручників.

Перша зачіпка про долю Микити з'явилася за 8 місяців

Першу зачіпку Катя отримала лише за 8 місяців. Вона надсилала листи на ім'я коханого до російських колоній та СІЗО, і один лист таки дістався адресата.

Зараз дівчина чекає на офіційне підтвердження, що її хлопець перебуває в полоні, але благає про допомогу всіх, хто може знати про його місцезнаходження.

Якщо у вас є якась інформація про Микиту Бузінова, то повідомте на сторінки проєкту "Знайти своїх" або в соцмережі "Пошуку зниклих".

"Громадянські заручники – це найбільша наша проблема. Їх дуже складно повертати з ув'язнення. Нам важливо донести, що цивільних у полоні бути не може. Їх забирають за будь-що: за родича, який був поліцейським в Україні, за ім'я Тарас, за будь-яку українську символіку, і навіть якщо є далекі родичі, які служили чи служать у ЗСУ, чи навіть були в АТО у 2014 р. Коли мені про це розповідали правозахисники, я відверто думала, що це якесь перебільшення, а громадянські полонені зі мною поділилися, що окупанти катують навіть музикою. Їм включали гімн радянського союзу", - прокоментувала координатор "Знайти своїх" Катерина Осадча.