"Форум усної історії України": який вплив має документація досвідів війни
Одну з дискусій "Форуму усної історії України", який відбувся у Києві, було присвячено документації досвідів війни у контексті майбутнього. Її учасники говорили про впливи поля задокументованих досвідів війни в Україні на різні сфери суспільного життя, від досягнення повоєнної справедливості до адвокації України в міжнародному полі.
Захід ініціював музей "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова у партнерстві з USC Shoah Foundation та Oral History Association, КНУ імені Тараса Шевченка та Університету Марії Кюрі-Склодовської (Люблін).
Відкрила дискусію модераторка Анастасія Платонова - культурний критик, журналіст, редактор, аналітик, екс-редактор культури Forbes Ukraine:
"Ми перебуваємо в ситуації війни, яка триває. Складними і болісними є не лише практики виживання у війні, а й практики документації. Мені видається, що у цьому контексті можливість говорити про майбутнє є дуже терапевтичною і важливою".
Д-р Пйотр Цивінський — спеціальний гість Форуму, історик, громадський діяч, Директор Державного музею Аушвіц-Біркенау і президент Фундації Аушвіц-Біркенау (Польща) — розповів про те, як задокументовані досвіди війни допомагають розказувати правду про ці події.
"У вас є десятки тисяч людей, які можуть вільно говорити. На основі їхніх свідчень прокурори легко зможуть знайти людей, які виступатимуть в ролі свідків. Потім наступить так званий історичний період — і для істориків це буде феноменальна, надзвичайно цінна інформація. Потім прийде освітній період: діти, які народяться через 20 років, не пам’ятатимуть цих подій, але для них це буде надзвичайно важливий матеріал, завдяки якому вони зможуть зрозуміти свою національну ідентичність".
Соломія Боршош — виконавча директорка Українського інституту — говорила про те, як комунікувати з представниками інших країн про біль України, зокрема з тими, хто теж пережив трагедію війни.
"Є еталонний геноцид і асимілюючий. Еталонний геноцид відбувається сьогодні в Дарфурі. Наскільки ми про це думаємо? Асимілюючий і складний до доведення геноцид відбувається у південних та східних регіонах України. Наскільки ми можемо у нашому горі бути відкритими до цього? Якщо ціль — бути почутим, важливо відкрити й себе до емпатії, до нової інформації, як би це не було важко".
Олександра Матвійчук — правозахисник, керівник організації "Центр громадянських свобод" — поділилася порадами щодо того, як ефективно доносити до світу історії про війну в Україні.
"Нам доводиться зараз будувати горизонтальні зв’язки з частинами світу, з якими ми не взаємодіяли на цих рівнях, формувати довіру. Перший місток до цього — спільні цінності: наприклад, свобода. Другий місток — спільний досвід, спільний біль, бо він не має кордонів. Третій — "перш за все ми люди". Коли розказуєш про біль матері, яка втратила дитину через удар по пологовому будинку, це зрозуміло всім".
Наталія Микольська — підприємиця, юристка, засновниця проєкту Dattalion — підкреслила важливість документування подій сьогодення заради мирного майбутнього наступних поколінь.
"Наша боротьба триває, і це є обов’язок кожного з нас перед нашими дітьми: документувати все, що відбувається, і працювати на Перемогу і на відновлення справедливості. Я не хочу, щоби мої діти розказували своїм дітям те, що буду розповідати їм я. Тому наше завдання - всіма силами, до останнього подиху робити все, щоби "ніколи знову".
Проведення форуму є ініціативою музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова, який документує свідчення цивільних про війну від першої особи та зібрав вже понад 85 тисяч історій. Слідкуйте за новинами про захід, що відбувся, на сайті Музею https://civilvoicesmuseum.org/news