Замість бензину: як альтернативні двигуни змінюють автопром

Конструкторська думка ніколи не стояла на місці, і серед іншого автомобільні інженери постійно працюють над новими типами двигунів для авто. Тим більше, що і сто років тому, коли двигун внутрішнього згорання (ДВЗ) ще не став головним і єдиним рушієм для автомобілів, паралельно з ним під капотом автівок можна було побачити кілька інших типів моторів. Журналісти РБК-Україна Авто знають декілька з них, які могли б мати сенс і в наші дні.

Паровий двигун

Автомобілі з паровим котлом в технічному плані набагато простіші за машини з ДВЗ. Заправляли їх дровами або вугіллям, а згодом – спиртом, гасом чи бензином. Тільки згорало це пальне не в самих циліндрах двигуна, а під котлом, в якому нагрівався пар, а вже пар з його великою енергією приводив у дію паровий циліндр – так звану парову машину. Ці авто їздили швидко, перевозили багато, а ламались мало, бо не мали складних вузлів. Але простота і невибагливість до якості пального з часом були переможені некомфортністю використання. Паровики потребували кілька хвилин прогріву пере стартом, споживали багато води і дошкуляли водіям необхідністю чистити колосники.

Газогенераторні автомобілі

Газогенератор хороший тим, що за потреби ним можна додатково устаткувати звичайну машину з бензиновим мотором – і вона зможе працювати на дровах, чи, наприклад, на соснових шишках. Саме так і робили автовласники багатьох країн світу у скрутні часи протягом XX століття. Генераторний газ горить не набагато гірше за бензин, а виробляється безпосередньо на борту автомобіля чи в невеличкому причепі, який буксирується позаду. Конструкція газгена максимально проста, тож його можна виготовити у будь-якому добре обладнаному гаражі. Незручності такі: дозаправка кожні 100 км, менша потужність, потреба колоти дрова (збирати шишки) та очищувати топку.

Супермаховик

Дуже оригінальний силовий агрегат, транспорт з яким (у тому числі автобуси) активно будували та випробовували у 1980-ті роки. Сенс його у тому, що накопичення енергії на борту машини здійснюється в маховику – важкому і габаритному диску, який перед поїздкою треба розкрутити до високих обертів (до десятків тисяч на хвилину). На сучасних магнітних підшипниках маховик довго зберігає передану йому кінетичну енергію, яка у свою чергу через механічну або електричну трансмісію передається до ведучих коліс. Мінуси такі: невеликий пробіг від розкрутки до розкрутки і потреба в особливій інфраструктурі для цієї процедури. Власне, досвідчені інженери говорять, що в деяких транспортних сферах (скажімо, у космосі) ця ідея визнана раціональною і використовується.

Пневматичний двигун

Особливий, але нескладний двигун пневмокара працює від… повітря. Яке, щоправда, перед тим треба закачати у максимально великий кількості і під високим тиском у балони на борту машини. Для заправки повітромобіля потрібне безкоштовне повітря і звичайний компресор. Принципова проблема таких машин – обмежений запас ходу, від кількох десятків до двох сотен кілометрів. Збільшувати пробіг особливо нікуди, бо балони для стисненого повітря важкі і громіздкі. Припри те, ідея цілком робоча, адже існують кілька сфер цілком успішного застосування такого транспорту: певні обмежені локації, короткі маршрути тощо. Більше того, в Індії не так давно випускалися та експлуатувалися компактні легкові авто на стисненому повітрі марки Tata.

Педальний привід

За певних умов велосипед з кабіною і кріслом замість сідла цілком може правити за невеличкий автомобіль. Тим більше, що ці сидіння зі спинками допомагають вигідніше використовувати енергію м’язів. Подібні машинки використовуються і сьогодні, але зорієнтовані перш за все на розважальну галузь. Тим більше що доступність сучасних технологій дозоляє дообладнати такий велокар комплектом велосипедного електроприводу – і водій зможе чергувати використання м’язовій сили та електротяги. Недоліки, певно, зрозумілі: прив’язка до фізичних можливостей користувача, обмежений запас ходу та скромна динаміка.

Коротко

Певно, ви помітили, що ми не згадали тут електромобілі. З одного боку тому, що сьогодні вони і так добре відомі, а з іншого – тому, що їхнє активне поширення останніми роками тільки підкреслило їхні фамільні недоліки. А вони ті самі, що й у згаданих вище альтернативних двигунів: малий запас ходу і потреба в певній інфраструктурі для заправки. Щоправда, є цікавий нюанс: у випадку з електромобілями ці проблеми частково невиправні (на сьогодні!), а, наприклад, у випадку з паромобілями за теперішнього рівня технологій ці недоліки можна було б усунути.

При підготовці статті були використані матеріали L`Automobile  та Motor.