Ваші родичі можуть жити в Польщі чи Канаді – як їх знайти? Інтерв’ю з дослідницею родоводу
Де шукати своє коріння, як відновити родовід на кілька століть назад та чи справді ДНК може знайти загублену гілку роду, – в інтерв’ю РБК-Україна.
Головне:
- Сімейна історія: з чого розпочати дослідження свого родоводу?
- Пам’ять крізь століття. Як "глибоко" можна дослідити родоводи в Україні?
- Новітні технології: як ДНК може допомогти у генеалогічних пошуках?
- Далеко від дому. З чого почати пошуки своїх предків переселенцям із Криму та Донбасу?
- Відстань не перешкода. Як знайти своє коріння іноземцям українського походження?
- Збереження пам’яті: як правильно оформити зібрану інформацію про родовід?
Дослідження родоводу – це не лише пошук імен в архівах. Це спроба втримати зв’язок із ріднею, з якою за життя ніколи не перетинались. Події в Україні після 2022 року чітко показали, наскільки важливо берегти не лише національну пам'ять, а й родинну – у старих фото, в архівах, у спогадах родичів.
"Саме кризові моменти, в яких ми зараз живемо, нам найбільше дають поштовху до збереження власних історій. Ми розуміємо цінність нашої спадщини, що вона досить крихка і в момент, коли приходить окупант, ми можемо втратити абсолютно все", – каже дослідниця родоводів Анна Ніколаєва.
РБК-Україна розпитало етнологиню та авторку книги про дослідження родоводів Анну Ніколаєву про те, як українцям відшукати свої коріння крізь століття.
Сімейна історія: з чого починати дослідження роду
– Чи зріс якось інтерес українців до дослідження свого родоводу після початку повномасштабного вторгнення?
– Генеалогія – одне з найпопулярніших хобі у світі. Дуже багато людей займаються пошуком свого коріння. Проте в Україні ми дійсно спостерігаємо шалений інтерес до генеалогії, саме з початку повномасштабного вторгнення. Тобто, коли активізувалася загроза – посилилась потреба зберегти своє.
Моменти найбільшої небезпеки нам підсвітлюють те, що це потрібно зробити вже сьогодні, не відкладаючи на завтра. Бо коли в нашу квартиру влітає "Шахед", ми можемо втратити всі документи й сімейні архіви. І коли приходить розуміння цього, відразу хочеться зробити копії і перенести у безпечніше місце все найважливіше.
– Якщо людина не вміє працювати з архівами, але в неї є велике бажання більше дізнатись про свій рід, то з чого почати?
– В першу чергу треба йти до носіїв знань. Ними можуть бути ваші родичі, близькі, далекі, навіть сусіди, з якими жили поряд ваші діди, баби. Це перше джерело, з якого можна черпати інформацію.
Крім того, у кожного з нас можна знайти якісь документи, старі листи, телеграми, поштівки, фотографії, які теж можуть щось розповісти про нашу сім'ю. Тобто ми завжди починаємо з того, що найближче до нас. І якщо не збереглося з якихось причин документів, то варто запитати у рідних, у кого можна знайти ці документи або копії.
Буває, що нема близьких родичів або близького контакту з ріднею, то може хтось інший з ними жив і знає деталі про них. Таких людей варто розпитати.
– Якщо людина вже знайшла старі листи, фото, то що далі? Куди звертатись, щоб "покопати" глибше?
– Тут важливо розуміти, яку саме інформацію вам потрібно знайти. Бо в архівах зберігаються документи строком давності більше, ніж 75 років. Наприклад, якщо ви не знаєте дату або місце народження дідуся народженого, умовно після 1945 року. Можна подати запит до місцевих органів системи ДРАЦС (Державний реєстр актів цивільного стану громадян, який використовують в Україні, – Ред.). Знайдена інформація наштовхне на подальші кроки.
Якщо дідусь у Другу світову був у складі ОУН або лавах УПА, варто звертатися до архіву СБУ, архіву Визвольного руху, або до місцевих музеїв. Частину документів можна знайти онлайн.
Музей України у Другої світової війні створив спеціальний сайт з базою даних українських воїнів, які воювали на боці Радянського союзу. Можна пошукати дані там.
Також раджу звернутися до професійних груп у мережі. Однією з найкращих в Україні є фейсбук-група UA Geneаlogy, в якій вже понад 32 тисяч учасників. Серед них є як професійні історики, так і аматори, які тільки починають свої дослідження.
У групі є порадники й путівники, як крок за кроком шукати потрібну інформацію. Варіантів є багато, і в кожній конкретній ситуації буде свій шлях.
Наприклад, досліджуючи свій родовід, я знайшла листи 90-х років від моїх родичів, депортованих з Житомирської області у Польщу під час операцій "Захід" в 1946-1947 роках. Я написала на цю адресу: "ми ваші родичі з України", і залишила свій номер телефону. До мене передзвонив кузин і так ми відновили контакт.
Мені дуже пощастило, бо його дружина дослідила історію і його роду, тому я додала цю інформацію до свого родинного дерева.
– При таких дослідженнях доводиться читати чужі листи, а так можна й дізнатися таємниці предків. Не завжди такі відкриття можуть бути приємними…
– В дослідженні сімейної історії я вбачаю велику самотерапію, бо так ми досліджуємо себе і людей, які нам дали життя, і вплинули на те, ким ми є сьогодні.
Починаючи досліджувати сімейну історію, ми маємо прийняти те, що наші предки не були ідеальними, вони були простими людьми, як і ми сьогодні. Які часом не знали, як їм жити це життя. Очевидно, ми б усі хотіли мати заможних предків, які робили грандіозні речі, але, враховуючи тернистий історичний шлях наших земель у ХІХ-ХХ століттях, не у всіх будуть предки-герої.
Хтось може виявити, що предки були злочинцями, або вони робили ті речі, які нам не сподобаються. Хтось може дізнатись, що був небажаною або позашлюбною дитиною. Це людські історії, які можуть ранити, але їх треба прийняти.
Пошуки крізь століття: як далеко можна зайти у дослідженнях
– Як далеко можна дослідити свій родовід?
– У кожного буде своя картинка. Для декого це може бути і ХV-XVI століття, або навіть XIV, але це поодинокі винятки. Якщо це історія типового українця – то це середина ХІХ-го кінець ХVIII-го століття. Кому дуже пощастить, це може бути по деяких гілках і набагато глибше.
З власного досвіду скажу, що коли віднаходиш документ в архіві, який вважався втраченим, то є відчуття перемоги. Втім, це нам не дає психологічного портрета предків. Ти знаходиш дані про пра-пра- прародича в 7 поколінні, але це лише прізвище і ім'я, дата народження, можливо дані про сімейний стан. Тобто немає відчуття теплоти. З архівного запису важко зрозуміти, які риси передалися тобі чи комусь із предків.
А опитування родичів дають нам житейські історії. Так ми відчуваємо цей теплий контакт. Показовою для мене була історія з професійного життя моєї бабусі. Вона вже на пенсії працювала вахтером на склозаводі і їй сказали без перепусток нікого не пускати. Одного разу вона не пропустила директора заводу, сказала: "Без перепустки не можна, тому не пущу". Ця історія мені показала характер бабусі і якою насправді вона була.
– Наскільки в Україні доступні ДНК-тести для дослідження родоводів?
– Років 15 тому, коли тільки вони почали з'являтися, це було дуже дивним і мало вав-ефект. Сьогодні все більше українців і дарує, і отримує їх у подарунок, і купує для себе та своєї родини. Технології розвиваються, ціни на ДНК-тести стають доступніші.
Через низку обставин, зокрема, російсько-українську війну, компанії зараз не доставляють тести в Україну, але є групи-посередники, які допомагають це зробити легко і без стресу.
Є навіть краєзнавчі та генеалогічні спільноти, які досліджують певну місцевість і вони безкоштовно дають тести-ДНК вихідцям з цього населеного пункту, щоб розширити свої дослідження. Адже чим більше людей тестується, тим більша вибірка й ймовірність знайти ймовірних родичів.
– Зазвичай, рід починають досліджувати "зверху", тобто починаючи із себе. А чи можна шукати "знизу" від предка? Наприклад, якщо знайшли в архівах людину із вашим прізвищем і хочете перевірити, чи ви рідня.
– Родоводи бувають кількох видів. Ви або від першопредка розводите гілки, або від себе. Можна пробувати так і так "копати", десь зійдетеся, або може й ні.
Якщо копаєте в сторону першопредка і знайшли своє прізвище, то тут треба дивитись, наскільки воно рідкісне. Буває, що настільки унікальне, що всі його носії – родичі. А є прізвище, як моє, яке мало про що скаже.
Тому по своєму прізвищу я не шукаю рідню, бо скоріш за все його колись предок взяв, щоб умовно "затертися" у непевні часи.
Можна виводити родовід від першопредка і пробувати підкріплювати документами, або ж можна одночасно виводити згори і знизу. Але може виявитись, що є проміжок у 100 років, який ви нічим не заповните. А 100 років – це вже близько 4 поколінь.
Треба бути готовими, що не завжди можемо оцей ланцюжок дотягти, бо десь може бути перервана лінія через відсутність документів.
– Що порадили людям, які хочуть доказати, що в них є зв’язок із козацьким родом. І чи взагалі це реально підтвердити?
– Реально. Варто шукати і згори, і знизу, та знайти точку перетину. Хотіла б навести приклад історика Олександра Алфьорова. Він зміг прослідкувати зміну прізвища від Олефір на Алфьоров у Слобожанських козацьких полках. Але тут ще й хист історика допоміг у пошуках.
Тому варто починати з документів, які є у доступі, записувати всіх носіїв цього прізвища, і всіх пов'язаних з ними осіб, а потім визначити, то ваші, чи не ваші. Бо в широкому сенсі ми можемо бути родичами, або носіями одного прізвища. Водночас треба розуміти, що не завжди прізвище протягується аж через багато поколінь.
– Виникає питання, кого тоді насправді можна вважати родичем – до якого покоління та розгалуження роду?
– Кожен для себе сам це може визначити. Є поняття близьких і далеких родичів. Тут ще є відчуття своїх власних кордонів. Для когось родичі – тільки найближчі, а когось вони через певні обставини, світоглядні уявлення, релігійні переконання вже не вважають родичем.
А для когось навіть хрещені батьки – рідня, тільки не кровна. Тому тут немає однієї відповіді, кожен це сам визначає. Проте генеалоги радять під час дослідження ширше дивитися на родину і шукати всі можливі бічні гілки. Саме це може допомогти у дослідженні.
Далеко від дому: як знайти своє коріння переселенцям і емігрантам
– Через війну багато українців вимушено покинули свої домівки і втратили контакти людей, які могли знати їхніх старших родичів. Як переселенцям із Криму чи Донбасу зараз розпочати пошуки предків?
– Історія українських земель досить буремна. І не лише нинішня російсько-українська війна наробила великої шкоди нашим родинам, а й Перша і Друга світові, Голодомор, репресії, радянський режим. Тому дуже багато документів втрачено.
Колись я спілкувалася з французом, який знав історію своєї родини до 13-го покоління. У нас це поодинокі випадки, бо ми пережили багато воєн і потрясінь. Дуже багато людей в Україні сьогодні не мають навіть доступу до могил своїх предків. Це і через Чорнобильську катастрофу, і через окупацію, і через затоплення сіл у радянський період.
Вихідцям із Донбасу і Криму варто пошукати інформацію в інтернеті, бо у 1990-х 2000-х роках було багато документів оцифровано.
Якщо у них залишились адекватні знайомі на Донбасі чи Криму, з ними теж можна поговорити про родичів. Варто спробувати щось дізнатись, бо ми не знаємо, скільки ще ця інформація нам буде недоступною.
– Багато українських родин мають кровні зв’язки у Росії. Зараз там у вільному доступі можна знайти архівні документи чи вони заблоковані для нас?
– На жаль, це і раніше було заблоковано. В Україні відкрита архівна система, навіть архівні документи радянської репресійної системи нам доступні: якщо ваш предок був жертвою сталінських репресій, ви можете запросити про нього інформацію в архіві. А в Росії – це неможливо зробити. Там люди навіть не можуть подати запит в архів, бо такі архіви засекречені.
Якщо вам потрібно знайти інформацію генеалогічного характеру у Росії, то сьогодні я б і не радила подавати запити в їхні архіви самостійно. Хіба якщо є можливість подати запит через притомних людей, які мешкають там, бо хтозна скільки для нас ці архіви це будуть закриті. Що Білорусь, що Росія – закриті тоталітарні системи, такі ж, як були за радянських часів. Знайти там якусь інформацію дуже важко.
– Якщо людина сама не справляється із дослідженнями, то чи може вона замовити послуги професійного генеалога?
– В Україні дуже багато є як генеалогів професійних, так і фірм, які на замовлення досліджують родоводи інших людей. Це досить поширена сфера. Є навіть фірми, які займаються лише дослідженням родоводів іноземців українського походження. У кожного своя вузька спеціалізація. Хтось досліджує тільки Полтавщину, хтось тільки Київщину, а хтось береться дослідити повний родовід під ключ.
З генеалогом також можна домовитися про консультацію, а далі працювати самому. І, очевидно, залежно від вашого запиту і ціна на послуги – різна. Це робота кропітка. Дослідження одного прізвища або гілки роду може коштувати близько 500 доларів.
Але, все одно, первинна робота за вами – оцифрування сімейного архіву, розмови з родичами, зібрання інформації від найближчих. Я знаю людей, яким бабуся і дідусь передали описаний родовід, тобто такі випадки є, але не всім так пощастило.
– У світі є чимало українських діаспор. Як емігрантам у другому-третьому поколінні знайти своє коріння в Україні?
– Якщо говоримо про перші хвилі імміграції до Канади, Бразилії, Аргентини, Штатів, особливо з Галичини, то це кінець ХІХ століття. Тут можна розпочати із даних церковних метричних книг і архівів.
Можна знайти людину в Україні, яка допоможе у пошуках, оскільки не всі емігранти-українці в третьому поколінні знають добре українську мову. Є фірми, які для іноземців знімають цілі фільми про рідне село предків, шукають далеких родичів, роблять з ними інтерв'ю. Шукають навіть місце на кадастрових мапах, де колись стояла хата їхнього предка.
Я записувала відеоекскурсію по Львову до 70-річчя єврея, який виріс тут, а зараз живе в Ізраїлі. Такий подарунок на день народження батьку замовила донька. Так ми показали рідне місто іменнику, бо він не міг сам приїхати до Львова. Тому відштовхуючись від запиту, варіанти пошуку можуть бути різні.
Збереження сімейної пам’яті: як оформити родовідне дерево
– Як правильно систематизувати зібрану інформацію? Скласти все у фотоальбом чи намалювати родинне дерево, як ми це робили у школі?
– Є багато способів. Найкращий – мати акаунт на одному з генеалогічних порталів і розписати там своє дерево. До прикладу, це може бути ресурс MyHeritage – один з найпопулярніших, який робить також ДНК-тестування.
Якщо ви досліджуєте свій родовід, то очевидно, що частина родини колись загубилася. Інші люди теж проводять пошуки рідних. І якщо у вас буде дерево зареєстроване онлайн, є більше шансів знайти додаткову інформацію через інших людей і знайти самих людей.
Також ви можете усе роздрукувати або зробити сімейний фотоальбом і подарувати родичам. Можна написати книгу про історію сім'ї. Варіантів є багато, все залежить від ресурсів і бажання, які має людина або родина.
– Як довго ви досліджували свій родовід і до якого покоління вдалося знайти предків?
– Це історія, яка ніколи не закінчується. Мій батько почав збирати документи, звертатись в архіви, а коли я підросла, то теж почала цим займатись. На це пішло років 20, але перманентно.
Найбільший мій прорив стався під час ковіду, коли ми всі сиділи по домівках. Я вирішила використати цей час для дослідження сімейної історії. Тоді я мала багато часу писати в архіви, шукати інформацію. Я "докопала" до сьомого покоління, але не по всіх гілках, бо бабуся і дідусь – були позашлюбними дітьми. І це накладає певні труднощі в дослідженні.
Мені уже вдалося за допомогою ДНК знайти ймовірну родичку по дідусю. Зараз намагаємось вияснити, це її дідусь був біологічним батьком мого дідуся, чи його брат.
У своїй книзі "А тепер і спитати немає в кого... Як дослідити історію свого роду", крім того, що я читача проводжу за руку і намагаюся вчити, як дослідити самостійно свій родовід, я намагалася ще розповісти історії, які мене вразили. І не тільки свого роду, а й чужі.
Мені було важливо показати не лише досвід дитини, яка шукає батьків, але й історії батьків, які взяли на виховання дітей, і як вони ставляться до того, що колись ті почнуть шукати матір чи батька, яка дала їм життя. Це щемливі історії, і не кожен готовий піти на ці пошуки.