Родини замість інтернатів. Як в Україні змінять правила усиновлення та опіки над дітьми
В Україні планують реформувати систему допомоги дітям, які потребують батьківського піклування. Як це відбуватиметься – у матеріалі РБК-Україна.
Виклики воєнного часу значно посилили проблеми безпеки дітей і опіки над ними. Тисячі опинилися під ризиками обстрілів, а з окупованих територій дітей продовжує примусово вивозити країна-агресор.
Зараз в Україні розробляють стратегію, яка б забезпечила права дітей на зростання в сімейному оточенні. Це й одна з вимог, які нам висуває ЄС: діти мають бути в родинах, а не в закладах.
Як в Україні хочуть реформувати галузь і чому жоден заклад не замінить дітям батьківської любові і опіки – читайте детальніше.
Чому дітям краще жити в родинах
Минуло вже 10 років після того, як львів'янка Вікторія Дрималовська з чоловіком прийняли в родину спершу одну дівчинку, а потім другу. У них вже був свій рідний син. Зараз хлопцю 21, дівчатам по 16. Давид – студент ветеринарного університету. Марія у 9 класі, Настя – у 10-му. Марія любить активний відпочинок, спорт, читати детективи. Настя – слухати музику, фотографувати, займатися з тваринами. Мріє стати фото-відео-оператором.
Сім'я почала замислюватися про прийомних дітей ще років 20 тому. Але йшов час, і за щоденними клопотами це питання відклали. Через кілька років Вікторія побувала в гостях у подруги, де було троє дітей з великою різницею у віці: двоє старших хлопців і молодша дівчинка.
"Ми сиділи, і жінка так гарно про це розповідала: "Моя дівчинка, моя квіточка". А я якраз дуже хотіла ще дівчинку. Коли прийшли додому від подруги, то з чоловіком повернулися до цього обговорення. Вже наступного дня прийшли до нашої районної служби у справах дітей. Нам там все дуже добре і детально розказали, і ми почали рухатися", – згадує Вікторія в розмові з РБК-Україна.
На курсах, які треба відвідувати всім охочим взяти дитину, порадили написати, що хочуть взяти відразу двох. Тоді було більше шансів когось знайти. З часом в родині з'явилися перша дівчинка Марія. Другу дитину брати спершу не планували. Але через рік родині подзвонили і сказали, що є ще одна дівчинка. У неї були родичі, але вони не захотіли оформити над нею опіку, а маму позбавили батьківських прав. Вікторії запропонували приїхати познайомитись з дівчинкою. Так у них з'явилася друга прийомна дитина.
В Україні багато дітей знаходяться в різних інституційних закладах, а не в родинах. Станом на 1 січня 2024 року, в таких закладах перебували більше 27 тисяч дітей, наводить РБК-Україна дані заступник голови Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Микола Литвиненко.
В ЄС такі заклади вважають місцями несвободи, які погано впливають на життя дитини. Тому там намагаються по максимуму зробити так, щоб дітей виховували в родинах. А якщо вичерпано всі ресурси для влаштування дитини в сім’ю, її влаштовують в заклади, де створені умови, наближені до сімейних. Там вони вільно пересуваються, інтегруються, вчаться всьому – від приготування їжі до бронювання квитків на потяг.
"В більшості країн Європи не витрачаються мільйони коштів з бюджетів на утримання таких закладів, а в Україні це досі відбувається. Сам інституційний догляд негативно впливає на все життя дитини. Найперше на дітей молодшого віку, до 3 років. Дослідження говорять, що буквально кілька місяців перебування дитини в такому закладі несе незворотні зміни в її здатності до формування прив'язаності, на навички соціалізації", – пояснює експерт.
За дослідженнями, мозок дитини критично страждає, коли з самого маленького віку її ніхто не бере на руки, не обіймає. Вона не може спиратися на якогось одного дорослого, коли їй потрібна допомога. Дитина вимушена сама себе заспокоювати, коли плаче. Далі у неї можуть бути складнощі з формуванням здорових стосунків з людьми в дорослому віці.
Вікторія теж каже, що діти не мають взагалі перебувати в таких закладах. Бо такі заклади створені, щоб державі було легше, але це не про турботу про дитину.
Фото: Старший син Вікторії Давид з Марією і Настею (з особистого архіву родини)
"Досі деякі травматичні досвіди у Марії ще не викорінені", – згадує мама дівчинки. – В таких інституціях дітей переважно не адаптують до життя. Коли ми вперше приїхали в магазин, вона хапала все з полиць і все хотіла: від серветок до олії. У неї не було розуміння, звідки беруться гроші, їжа. Коли приїздили з магазину і розбирали сумки, то питала, хто нам це дав. Коли вперше побачила блендер, то стояла і довго дивилася, бо раніше ніколи такого не бачила. Також в дитбудинку було одноманіття по їжі. Вона не знала назв більшості фруктів".
В таких закладах виходити в місто не можна, хіба тільки на якісь свята. В дитбудинках, навіть хороших і сучасних, дітям часто не дають права вибору. Наприклад, від гречки на сніданок відмовитись не можна, бо її дають всім. Потроху навчитись вибирати і дослухатись до себе можна, тільки коли дитина росте в родині, кажуть РБК-Україна обидва співрозмовники.
"Там виховують дуже чемних дітей. В негативному сенсі"
Всім дітям в новій родині треба пройти процес звикання. Це буває в усіх по-різному. Якщо раніше був негативний досвід, дитина може довгий час нікому не довіряти або закриватися в собі, говорить Вікторія Дрималовська.
"Може бути така річ як "медовий місяць". Як тільки дитина приходить в родину, то часто поводиться дуже добре, намагається бути кращою, допомагати по дому. Але загалом діти часто закриті. Наприклад, наша донька в інтернатному закладі практично не плакала. І досі вона рідко плаче, але принаймні ми її цьому навчили. У неї була така звичка – коли їй щось не подобалося, то вона посміхалася. Не знала, як проявляти звичайні емоції. Ми з нею працювали і пояснювали, як на що реагувати", – розповідає вона.
Також у доньки спершу була тотальна недовіра до дорослих. Коли її щось питали, то відповідала так, щоб всіх влаштовувало і тільки те, що від неї хотіли почути. А своїх бажань не розуміла, не прислухалася до них.
"Проблема була не так в адаптації до сім'ї, як в тому, щоби дитина просто розслабилася, не боялася. Але потім вона побачила і зрозуміла, що її годують, обіймають, спілкуються і страшних речей не роблять, і дуже швидко розкрилася. А в таких закладах, знаєте, виховують дуже чемних дітей. В негативному сенсі. І потім дитина все життя підлаштовується під інших. А коли запитують, що вона хоче сама, то не знає що сказати", – додає Вікторія.
Які зміни пропонують в межах реформи
Через війну проблема інституційного догляду дітей загострилася ще більше. З окупованих територій росіяни примусово вивозять дітей в РФ, і з їх поверненням дуже багато складнощів. Також частину дітей без опіки евакуювали в країни ЄС. Держави, які їх прийняли, поставили вимогою повернення дітей в родини, а не в заклади. Через це в Україні активізували впровадження реформи системи догляду і підтримки дітей. Головна ідея в тому, щоб створити умови для життя дітей в сімейному оточенні.
"Йдеться про те, щоб для початку оцінити потреби кожної такої дитини. З'ясувати, чому вони досі в закладах, сформувати індивідуальний план роботи з кожною дитиною. Подивитися, чи є ресурси батьків відновити свій батьківський потенціал і прийняти дитину назад в сім'ю. Якщо немає, то сприяти влаштуванню дитини в сімейну форму виховання або усиновленню", – зауважує Микола Литвиненко.
Діти і їх сім'ї мають отримувати необхідні їм послуги і підтримку в громаді, за допомогою фахівців долати складні життєві обставини, а сім'я для дитини має зберігатися. Також має існувати достатньо сімейних форм виховання для дітей, які не можуть проживати з батьками. Для цього треба створювати умови в самих громадах: від підвозу дитини до школи, якщо живе далеко, до швидкого доступу до педіатра.
Ці ідеї лягли в текст проекту стратегії забезпечення права кожної дитини на зростання в сімейному оточенні. Одна з цілей – посилити спроможності забезпечення дітям безпечного і сприятливого для розвитку середовища. Також хочуть змінити систему інституційного догляду і виховання: не закривати заклади, а використати їх ресурс для надання послуг дітям і їх сім'ям без цілодобового перебування дітей. І запровадити зміни для дітей, які виходять з таких закладів у світ, коли виростають.
Проект оновленої стратегії передали на розгляд Мінсоцполітики, а відомство готує його на подання в Кабмін. Таких змін вимагає від України ЄС: нас просять знизити високий рівень інституціоналізації закладів, і щоб якомога більше дітей росли в родинах. І найперше – щоб за можливості дітей повертали рідним батькам, коли це відповідає інтересам дитини. Для цього треба працювати з самими батьками, щоб вони були до цього готові.
"Треба щоб в кожній громаді були можливості для тимчасового і постійного влаштування дитини в сімейне оточення. Це можуть бути патронатні сім'ї, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Треба щоб було більше родин, готових прийняти дитину. В тому числі дитину з інвалідністю, особливими потребами. Також треба збільшити розмір соціальної допомоги таким родинам", – додає експерт.
Окремі зусилля кинуті на те, щоб повертати з РФ примусово вивезених з України дітей і допомогти в процесі реінтеграції. Далі дітям організовують обстеження, зараховують до навчальних закладів, займаються влаштуванням в родини.
Як сприймуть зміни на місцях
Стратегію вже в квітні презентують представникам Єврокомісії, а до червня мають прийняти й почати реалізовувати, говорить РБК-Україна Дар'я Касьянова, голова правління "Української мережі за права дитини" і національна директорка з розвитку програм "СОС Дитячі Містечка Україна".
"По суті в реформу вкладене те, що ми робимо багато років. Зусилля мають спрямувати на підтримку дітей в сім'ях біологічних, а якщо немає такої можливості, то в сім'ях прийомних. В новій стратегії врахована поточна ситуація – нові виклики війни. Це й депортовані, незаконно переміщені діти. Часто буває, що примусово вивезених дітей немає до кого повертати, тому їм треба шукати родини. А після повернення вони теж потребують послуг на рівні громад – медичних, соціальних, освітніх", – каже Касьянова.
Експерти сподіваються, що за цією реформою прийдуть реальні гроші і реальний контроль за виконанням стратегії.
"Раніше реформа була формальною, ні грошей, ні фахівців для її втілення не було. Вона не виконувалася, як було заплановано. Були тільки окремі ініціативи", – додає співрозмовниця.
Є вірогідність, що інституційні заклади будуть проти змін, оскільки в них будуть обмежені можливості для фінансування. Втім, на думку Касьянової, ці заклади мають бути напряму долучені до реформи. Країни, які вже реалізували такі зміни, робили профільні заклади партнерами реформи.
"Ідея не в тому, щоб закрити заклади. На базі них можна зробити саме те, що потрібно громаді. Багато де не вистачає дитячих садочків, центрів реабілітації, наприклад. Важливо закривати потреби дітей і їх сімей. Якщо персонал закладів не буде долучений до реформи, ми знову на жаль стикнемося з супротивом, і вони можуть стати в опозицію. Натомість вони мають стати частиною змін", – впевнена експерт.
Якщо реформа почнеться, до 2026 року частка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в родинах, має зрости до 95% від загальної кількості. Також прогнозують, що кількість дітей, які отримують інституційний догляд і виховання, зменшиться на 60%, а дітей віком до 3 років – на 80%. На третину більше дітей з особливими освітніми потребами або з інвалідністю отримуватимуть послуги там, де живуть.
Головне – зробити перший крок
Як зрозуміти, чи ви готові прийняти дитину в родину? Вікторія каже, що в цьому допоможуть підготовчі курси – їх проходять перед тим як когось усиновити або взяти під опіку. Також для цього треба зібрати пакет документів.
"Треба сходити на курси, і тоді буде видно: ви зрозумієте, чи готові до усиновлення. Завжди можна повернути назад, якщо вирішили – це "не моє". Але якщо взагалі не пробувати, то зрозуміти буде неможливо. Я свого часу з курсів якраз і почала, бо в моєму оточенні на той час не було нікого, хто взяв прийомну дитину. Головне цей крок зробити і почати. Далі прийомні батьки мають проходити такі курси кожні два роки повторно", – ділиться досвідом Вікторія.
Ставши прийомною мамою, вона стала проходити багато навчання. Це допомогло їй і у вихованні рідного сина теж. Свого сина на початку вона виховувала інтуїтивно і як їй здавалося, правильно.
"Вже з прийомними дітьми почала цікавитися сучасними методами, рости над собою. Зрозуміла, що з сином припустилася багатьох помилок. Та й з дівчатами також. Але головне – усвідомити це. Я не опустила руки, а почала вдосконалюватися як мама. Це радісно і приємно, але й важко. Виховання рідної дитини і прийомної – не думаю що щось простіше чи складніше. Це по-своєму складно і всюди свої особливості", – розповідає жінка.
Оглядаючись на 10-річний досвід, Вікторія Дрималовська впевнена, що від ідеї прийняти в родину ще двох дітей точно не відмовилася.
"Якби мені ще раз довелося це пережити, багато чого я робила б інакше. Але однозначно це були б мої діти. Вважаю, що я зробила правильно. І дуже щаслива, що вони в мене є. Всі докладені зусилля вартують того, щоб бачити їх частиною сім'ї. І скажу чесно – не уявляю, де вони були б і що з ними було б після інтернату. А зараз я більш впевнена, що доклала зусиль, аби у них було добре майбутнє", – підкреслює Вікторія.