Позашляховики ЛуАЗ: чому дотепер в ціні всюдиходи з Луцька

Спочатку ми маємо сказати, що офіційного імені “Волинь” цей автомобіль виробництва Луцького автомобільного заводу не мав. Але середині 1960-х, коли ЛуАЗ-969 тільки готували до виробництва, у кількох журнальних публікаціях кореспонденти називали його “Волинь”. Відтоді “Луазик” отримав масу імен та прізвиськ, але всі вони були народні: та ж сама “Волинь”, “Волинянка”, “Волинка”, “Лунтик”, “Луноход”, “Броневик”...

Історія ЛуАЗ-969

В офіційній літерно-цифровій назві по ходу виробництва змінювалися  абревіатура заводу-виробника і літера наприкінці. При тому що зміни були доволі суттєвими, і в інших брендів цілком потягнули б не на статус рестайлінга, а на зміну назви моделі.

Машина випускалася доволі довго навіть як для позашляховика, з 1966 по 2002 рр. Між іншим, перші роки випуску вона називалася ЗАЗ-969, а у 1975-му, отримавши більш потужний двигун у 40 к.с., вона стала ЛуАЗом.

Значні зміни ЛУАЗик отримав у 1977 році, разом з літерою М у назві. У ЛуАЗ-969М крім вдосконаленого начиння з’явився новий передок – капот, крила, облицювання, лобове скло, а також двері. Але найважливішим вдосконаленням стала заміна архаїчного двигуна повітряного охолодження мелітопольского виробництва МеМЗ-969.

“Волинянка” моделі ЛуАЗ-1302 приводилася в дію сучасним для того часу двигуном рідинного охолодження від ”Таврії”. Те, що він був потужніший на 13 к.с., не було головною радістю для власників, рішучою обставиною став більший ресурс і надійність нового мотора МеМЗ-245. Проте, виробництво “Волинки” з “водянкою”, розпочавшись у 1991-му, було малосерійним і йшло паралельно з класичним “повітряним” ЛуАЗ-969М.

Власне, свій нетиповий для радянського автомобільного світу статус ЛуАЗик зберігав незалежно від типу двигуна, дизайну облицювання та інших другорядних чинників. Тому що головним в ньому було інше.

 Чому ЛуАЗ такий крутий

Колись цей автомобіль став першим позашляховиком, який продавався приватним власникам (до того можна було “за великим блатом” придбати зношений, після кількох капремонтів і врешті-решт списаний з колгоспу ГАЗ-69 чи "Москвич-410"). І він був справжнім всюдиходом, який при всій своїй сумнівній зовнішності не поступався на бездоріжжі ані ГАЗ-69, ані УАЗ-469, ані “Ниві”.

Власне, і в наш час, коли на українських авторинках і шляхах можна зустріти все що завгодно включаючи Hummer H1 і Land Rover Defender, слава ЛуАЗа як завзятого “проходимця” анітрохи не потьмянішала. При тому за ціною він може зрівнятись хіба що з колесом від того “Хамера”. У чому ж секрет “Волинянки”?

Як влаштовано ЛуАЗ "Волинь"  

Так, головна особливість ЛуАЗиків у тому, що при їхній високій прохідності вони мають смішну ціну. Як цього вдалося досягти? В цілому справа така, що при конструюванні маленького всюдихода використовувався проект військової амфібії, яка пізніше отримала назву ЛуАЗ-967 або армійський індекс ТПК – транспортер переднього краю. Для армії тоді створювали невеликий утилітарний транспорт – максимально великої прохідності, але дешевий у виробництві і простий в утриманні. Доречно буде сказати, що амфібія ТПК теж вийшла вдалою, а “Волинь” фактично стала її цивільним співбратом, але з дверима у кузові, з по-автомобільному розташованими сидіннями і без можливості плавати.

Найважливіша перевага ЛуАЗика – в його трансмісії і властивостях низькообертового двигуна МеМЗ-969. В первинному стані він їде на передньому приводі, на поганій дорозі водій може жорстко підключити задній міст. Якщо і цього замало і двигун “задихається”, тим же важелем водій активує знижену передачу – наголошуємо, не знижений ряд, а одну, свого роду супертягову “мінус першу” передачу.

В режимі "4х4 знижена” тяга на всіх чотирьох колесах зростає настільки, що засадити легку машинку (960 кг власної  маси) з її зубастими рідними колесами стає непросто навіть за великого бажання. Тому черга до увімкнення ще одного, третього засобу підвищення прохідності – блокування заднього міжколісного диференціалу – зазвичай не доходить.

Більше того, на основі особистого досвіду автожурналістів rbc.ua можна сказати, що при русі ЛуАЗа у важких умовах йому найчастіше достатньо і самого лише переднього приводу. Справа у тому, що передні колеса машини працюють у багні та глибокому снігу дуже ефективно. Тому що передня вісь “Волинки” добре завантажена: двигун знаходиться у передньому звисі, коробка передач з головною передачею – просто над віссю, та й пасажирський салон максимально зміщений вперед.

Ще один чинник високої прохідності цієї моделі – його цілком незалежна підвіска, яка забезпечує значний дорожній просвіт (від 28 см) та постійне щільне прилягання кожного колеса до грунту. При тому завдяки довгим повздовжнім важелям ходова м’яка і комфортна на нерівностях, чого не можна сказати про більшість позашляховиків з аналогічними показникам прохідності.

Унікальна конструкція

Зворотний бік “луазівських” позашляхових досягнень, як не дивно – його невелика ціна. Вона пояснюється почасти простотою схеми повного приводу, почасти – особливостями конструкції.

Так, трансмісія майже унікальна: в ЛуАЗ-969 та його родичів немає складних і дорогих агрегатів і вузлів, типових для подібних машин 4х4. Окрему роздавальну коробку замінили “повзучою” передачею у штатній МКП, важкі громіздкі ресори – компактними та ефективними торсіонами, замість десяти дорогих ШРУСів використані карданні та сухарні шарніри.

Вплинуло на цінову доступність ЛуАЗ-969 і використання вузлів та цілих систем від масових серійних легковиків – гідравліка, світлотехніка, електрообладнання. Та й двигун МеМЗ-969 врешті решт майже не відрізнявся від “сороковки”, яку використовували на “вухатих” та наступних “Запорожцях”.

ЛуАЗ живий

Моніторинг інтернет-майданчиків з продажу авто за тегом “ЛуАЗ Волинь” певно, вразить вас, так само як і наших журналістів: середня ціна 969-ї моделі виявилася на рівні 1900 доларів, дешевше 1000 доларів у продажу всього одна машина. І це при середньому віці екземпляра 36 років! При тому у продажу (за кількома винятками) здебільшого не музейні екземпляри “в оригіналі”, а навпаки, “бойові” машини “на повному ходу”, у тому числі з інстальованими двигунами з іномарок.

До речі, останній факт – ще одне свідоцтво того, що реальної заміни ЛуАЗу для українських реалій все також немає. Адже неозброєним оком помітно, скільки зусиль прикладають нинішні власники “Волинянок”, щоб утримати свій автомобільчик в строю – фактично без нових запчастин і будь-якої сервісної підтримки. А з іншого боку, не секрет, що нечисленні українські автомузеї і напівзакриті приватні колекції вже вважають за честь мати "ЛуАЗика" у своєму зібранні.

Якщо коротко

Схоже, наш ЛуАЗик – той рідкісний випадок, коли масова модель радянського автопрому може стати певною мірою інвестицією – навіть зношені машини, не говорячи вже про добре збережені екземпляри, не втрачають, а з роками потроху додають в ціні.