Митрополит Драбинко: На Великдень нема нагальної потреби освячувати кошики
Чи обов'язково вірянам освячувати паску? Чому Великдень досі святкують за старим стилем? І чи можна вважати участь в онлайн-богослужінні повноцінним відзначенням свята Воскресіння Господнього – в інтерв’ю РБК-Україна розповідає митрополит Переяславський і Вишневський Олександр Драбинко.
Головне:
- Святити паску не обов’язково? Митрополит розвіює великодній міф
- Онлайн богослужіння: чи "зараховується" участь у святі, якщо ви вдома перед екраном, а не в церкві?
- Не лише спекти паску. Як підготуватись до Великодня, аби духовно його прожити?
- Чому православні переважно святкують Великдень окремо від католиків - і чи зміниться це?
- Як вірянам знайти гармонію між традицією і церковними змінами?
– Наскільки важливий процес освячення паски й чи є він обов'язковим для кожного вірянина?
– На Великдень ми приносимо до храму на освячення частинки тих страв, які потім будуть на святковому столі: паску, сир, яйця, ковбасу. Але нагальної потреби освячувати великодній кошик нема. Це українська традиція, у багатьох православних країнах її не дотримуються.
У моєму дитинстві, коли ми не могли піти до храму, дідусь читав молитву "Отче наш" і свяченою йорданською водою окроплював те, що було святковому столі. Після чого можна було розговлятися.
– Паски можна їсти до свята чи це треба робити тільки у Великодню неділю?
– До завершення Великодньої служби та освячення пасок триває Великий піст. Тому куштувати паску і все решта зі святкового кошика до того часу не можна. Розговіння відбувається саме у святу неділю, коли ми починаємо споживати продукти, від яких утримувалися у дні Великого Посту.
– Яких церковних традицій варто дотриматись перед тим, як нести паску на освячення?
– Особливих церковних традицій, пов'язаних із саме цим, нема. Важливо посповідатися перед святом Великодня і причаститися святих христових таїн, очистити нашу душу й освятити її. Оскільки освячення душі значно важливіше за освячення паски.
– Чи всі мають дотримуватися Великоднього посту?
– Є верстви вірян, які не зобов’язані поститися. Наприклад, хворі й немічні люди. Від посту також звільняються військові, які не мають можливості дотримуватись цих обмежень. Якщо хтось і не постився з різних на це причин, це не складає ніякої проблеми – за словом Іоанна Золотоустого, така людина може стати учасником радості Святої Пасхи Христової, Воскресіння Христового. Все залежить від сумління самої людини: було у неї натхнення і бажання поститися чи не було. Саме сумління і дасть кожному відповідь.
– Якщо людина не змогла прийти у церкву на Великдень, а лише подивилась трансляцію богослужіння онлайн, чи можна це вважати повноцінною участю у святі?
– Повноцінною участю є причастя святих христових таїн при завершенні богослужіння на Великдень. Якщо вірянин не має змоги відвідати церкву, то варто споглядати богослужіння онлайн і молитися, перебувати душею разом із тими, хто знаходиться в храмі.
Зараз не у всіх є можливість бути учасниками богослужіння, оскільки хтось на фронті, хтось залишився на окупованих територіях, хтось – вимушено покинув свої домівки і через це втратив можливість відвідувати церкву.
Христос прийшов заради спасіння кожної людини, незалежно від того, де вона зараз знаходиться. І радість від Воскресіння має перебувати у нашому серці постійно.
– Крім сповіді й причастя, про які ви вже згадували, як вірянину ще підготуватись до Великодня, щоб максимально духовно прожити свято?
– Великий піст нас готує до Великодня. Особливо зараз, коли ми у Вербну неділю згадували Христа, як він йдучи на свої страждання, входив до Єрусалиму. І в Страсний тиждень, який ще називають Пасха страждань Христових, ми згадуємо останні дні Спасителя нашого Господа Ісуса Христа і його страждання, які завершаться у Гетсиманському саду і розп'яттям на Голгофі. І, звісно, Воскресінням, до якого ми всі і готуємося.
– Яке значення має богослужіння в ніч з суботи на Великодню неділю?
– Я б не сказав, що воно має бути нічним, оскільки ми не знаємо точної години, коли воскрес Ісус. В Євангелії читаємо, що рано-вранці жінки-мироносиці прийшли до гробу, щоб помазати тіло Ісуса і знайшли гріб порожнім. Тоді ангел сповістив "Тут його немає, він воскрес". Тому богослужіння не обов'язково має бути нічним.
Крім цього, не варто забувати, що у нас воєнний стан і діє комендантська година. У нашій Переяславсько-Вишневській єпархії те богослужіння, яке розпочиналося опівночі напередодні Великодня, проводитимемо за пів години після завершення комендантської години. Точний час коректуватимемо, залежно від встановлених обмежень.
– Що змінилося з прийняттям нового церковного календаря, і чому Великдень залишився своєрідним винятком?
– Власне, нічого не змінилося: яким богослужбовий цикл був, так він і звершується, але вже згідно з новоюліанським календарем, а Великдень, згідно з постановою Православної Церкви, відзначається зараз за старим стилем – по староюліанському календарю. Тобто Великдень і супутні до нього свята – це виокремлення.
– Не раз говорили про те, що у майбутньому планують змінити дату Великодня, щоб ми могли святкувати разом із католиками…
– Розмови про те, щоб святкувати Великдень із церквами західної традиції в один день, дійсно ведуться. Але коли і як це буде, я б не забігав наперед. Ми дотримуємося того календаря, за яким живемо. І дякуємо за це Богові.
– Як новий календар впливає на життя вірян і чи є якісь важливі відмінності в тому, як тепер відзначають свята?
– Я б не сказав, що він якось впливає, бо хто ходив до церкви, той продовжує приходити на богослужіння, пов’язані з тими чи іншими святами за новоюліанським календарем. А хто не ходив, той, на жаль, і далі не відвідує богослужіння.
– Як вірянам, які дотримуються старого календаря, знайти баланс між традиціями й змінами?
– Немає жодних проблем в тому, щоби святкувати і по старому календарю, і по новому. Більше святкувати ліпше, ніж жодного разу.
15 чи навіть 20 років тому мені довелося святкувати Преображення Господня аж тричі. Один раз по старому стилю, другий раз по новому, бо тоді я був за кордоном у грецькій церкві, яка дотримувалась новоюліанського календаря.
І третій раз святкував, коли єпископ, з яким я співслужив, приїжджав на парафію Святого Преображення Господнього і служив Преображенську літургію в найближчу неділю до свята. Річ у тім, що воно припадало на робочі дні й люди не мали змоги прийти у храм. Тому єпископ переніс богослужіння престольного свята на найближчий вихідний день, коли люди могли зібратись.
Тому не потрібно шукати в календарі якусь причину протистояння. Навпаки у цьому питанні потрібно знаходити точки взаєморозуміння і дотику.