"Путін досі вірить, що переможе за прийнятну ціну", – констатує очільник МЗС Польщі Радослав Сікорський. У річницю великого вторгнення він приїхав до Києва з тверезим прогнозом: ми ще не близькі до миру, а шлях України до ЄС не буде швидким.
Чому Угорщина маніпулює фактами про обстріли, чи готова Європа замінити допомогу від США та коли вщухнуть історичні суперечки між Києвом та Варшавою – у бліц-інтерв’ю віце-прем’єра Польщі для РБК-Україна.
Читайте також: Ще рік війни чи шанс на мир? Як Україна зустрічає 4-ту річницю вторгнення РФ
Головне:
Київ цими днями став центром європейської дипломатії. Десятки лідерів та топ-політиків прибули до української столиці, щоб засвідчити підтримку народу, який вже п’ятий рік протистоїть повномасштабній російській агресії.
Проте атмосфера цьогорічних урочистостей змінилася: замість звичних гасел про "швидку перемогу" чи "переговори", дедалі частіше звучав тверезий заклик до кратного збільшення допомоги.
На тлі відсутності лідерів "великої трійки" – Франції, Німеччини та Британії – особливу роль перебрали на себе країни Балтії, Скандинавії та Польща. Саме вони сьогодні найгучніше застерігають: Путін не шукає миру, а Європа не має права на втому. Підсумки тристоронніх переговорів в Абу-Дабі та Женеві не дають приводів вважати інакше.
РБК-Україна поспілкувалося з одним із найбільш досвідчених дипломатів ЄС, віце-прем’єром – міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським. Ми зустрілися на полях спеціальної події YES, організованої Фондом Віктора Пінчука, щоб обговорити, як повернути фокус уваги Заходу на Україну та чого чекати від Варшави у цей критичний момент.
– Сьогодні виповнюється чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії. Чи існує нині можливість досягнення миру, чи попереду ще один рік війни?
– Передусім, "триденна" військова операція триває вже чотири роки. Тож Путін припустився злочинного прорахунку, а Україна досі стоїть.
І сьогодні, у річницю, Україна навіть повертає частини своєї території. Я завжди вважав, що такі колоніальні війни, на жаль, тривають не один рік, адже для їх завершення потрібні зміни в мисленні агресора.
Агресор має усвідомити, що припустився помилки. Думаю, вони вже це розуміють. Але їм також потрібно дійти висновку, що вони не зможуть досягти своїх воєнних цілей прийнятною ціною. І, на мою думку, вони ще не дійшли такого висновку.
– Як змусити їх зрозуміти, що вони не зможуть досягти жодних цілей?
– Змусити їх заплатити ціну. Тріщини в російській економіці вже чітко помітні, але це потребує часу. Ми маємо тримати курс, а це означає, що Україна повинна продовжувати чинити опір.
– Що ви думаєте про нинішні переговори? Чи можуть вони найближчим часом привести до миру або припинення вогню?
– Я на це сподіваюся, і цілком законно дати переговорам шанс. Зрештою, саме Україна має вирішити, що для неї є прийнятним. Але Путін і далі висуває максималістські вимоги – вимоги, на які Україна погодитися не може. Тож, попри надію й підтримку переговорів, моя твереза оцінка полягає в тому, що ми ще не близькі до миру.
– Ви назвали спроби нинішньої адміністрації США тиснути на Україну з метою змусити її піти на певні поступки Росії "ганебними". Чи готова Європа протистояти такому тиску з боку США, щоб не допустити, як ви також сказали, "історичної помилки"?
– Сьогодні на зустрічі Коаліції охочих у Києві Урсула фон дер Ляєн за підтримки Антоніу Кошти оголосила, що Україні будуть виділені 90 мільярдів євро. Це пообіцяли всі лідери країн ЄС. Це наш внесок. Гроші мають значення, адже зараз в Україні є оборонна промисловість із вільними потужностями.
Отримавши фінансування, ви зможете виробляти більше зброї. І, як ви знаєте, ми підтримуємо Україну й іншими способами – купуємо американське озброєння, передаємо власну зброю. І я знаю, що цього ніколи не достатньо. Але повірте, це набагато більше, ніж багато хто очікував би ще чотири роки тому.
– Що є більшою перешкодою для швидкого вступу України до ЄС – недостатній рівень реформ в Україні чи політична позиція окремих держав-членів у поєднанні з жорсткими правилами та процедурами?
– У Польщі ми твердо вирішили вступити до Європейського Союзу ще в середині 1990-х. І приєдналися лише у 2004 році. Нам знадобилося дев’ять років. Наскільки мені відомо, ви ще не повністю імплементували Угоду про асоціацію.
Читайте також: Чи буде Україна в Євросоюзі у 2027 році: інтерв'ю замголови ОП Ігоря Жовкви
Є також певні проблеми з голосуванням за законодавство. Для імплементації як Угоди про асоціацію, так і acquis communautaire. А йдеться приблизно про 80 тисяч сторінок законодавства. Ваш парламент має працювати дуже наполегливо. Зі свого боку ми маємо оцінити вплив розширення.
Росія має усвідомити, що припустилася помилки (інфографіка: РБК-Україна)
Ви – велика країна, тож вплив на наші економіки буде значним.
Нам потрібно провести оцінку, сектор за сектором, щоб також підготуватися до розширення. Втім, ви стали країною-кандидатом у рекордно короткі строки, як визнання вашої мужності.
Тепер нам потрібно вирішити угорське питання щодо початку переговорів.
– Ця зима була дуже важкою для України. Ми зазнали безпрецедентних атак на енергетичну інфраструктуру. Українці мерзли у своїх квартирах. І тепер ми бачимо, що роблять Угорщина та Словаччина – вони погрожують відключити електроенергію. Як із цим бути?
– Це було предметом моїх розмов тут, у Києві, зокрема з керівником "Нафтогазу". Маємо цікаву ситуацію.
Учора в Брюсселі міністр закордонних справ Угорщини заявив, що немає технічних перешкод для постачання нафти з Росії до Угорщини через нафтопровід "Дружба". Сьогодні я спілкувався з керівником "Нафтогазу" і він показав мені фотографії пошкоджень, завданих російськими дронами та ракетами нафтопроводу "Дружба", зокрема насосній станції в Бродах. І саме це є причиною, або радше приводом, на який Угорщина посилається, блокуючи деякі рішення щодо України.
Тому, на мою думку, нам потрібно направити експертів Європейської комісії для встановлення фактів безпосередньо до Бродів, щоб довести угорській стороні, що їхня інформація є неправдивою.
– Як припинити цей постійний шантаж усього Європейського Союзу з боку однієї, а інколи двох країн?
– Це особливості конфедерації. У конфедерації остаточний суверенітет належить державам-членам. Ми не є федеративною державою.
Тому держави-члени мають домовлятися. Це уповільнює процеси. Але водночас робить неможливою надмірну централізацію та автократію.
Тож є свої переваги й недоліки.
– Які практичні та символічні кроки щодо болісних питань нашого спільного історичного минулого має зробити Україна, щоб ця тема остаточно перестала бути проблемою в українсько-польських відносинах? І якщо Україна зберігатиме власне бачення подій минулого, чи стане це перешкодою на її європейському шляху?
– Для повного примирення ми маємо дійти згоди щодо фактів. Ми можемо мати різні оцінки. Усупереч тому, що хочуть нав’язати ті, хто прагне посіяти між нами розбрат, ми рухаємося у правильному напрямку.
Я думаю, що наші історики здебільшого погоджуються щодо фактів. Міністр Сибіга і я, а також наші церкви, говоримо про це як про християнський обов’язок – гідно поховати загиблих. І ми досягли прогресу, зокрема декілька днів тому ухвалили рішення, які допомагають знизити емоційну напругу.
І це сприяє поглибленню польсько-української співпраці. І я дуже цьому радий.