Херсон очима волонтера. Як місто оговтується від окупації та радіє звільненню від росіян

– А за якою годиною ми зараз живемо? – запитала у мене бабуся зі недавно звільненого Херсону.

– Хм… А, зрозуміла, про що ви. Так, напевно, тут також переведуть годинники на годину вперед, - пояснила я.

Херсонці весь цей час жили в "годинах окупації", ловлячи секундні моменти мобільного зв’язку, щоб додзвонитись до рідних. У них забрали українські стартові пакети і видали свої. Спочатку давали пакунки гуманітарки, а потім "закручували гайки режиму".

За слова про український Скадовськ людей знаходили вбитими. А за символіку своєї рідної країни – кидали "на підвал" і вибивали інформацію, про що розповіла та ж бабуся, яка й запитувала про час. Згодом її слова почнуть підтверджуватись у звітах правоохоронних органів.

Середина листопада. Ми приїхали у місто, яке дев’ять місяців було відірване від української землі. Сюди не можна було дістатися на автобусі чи потягом. І не тому, що немає маршрутів. Весь цей час Херсон був під російською окупацією, від якої тепер відмивають українське місто як вкорінілий жир на старій плиті.

Щойно інформація про звільнення з’явилась в інфопросторі, як сотні волонтерів з усієї країни як мурахи почали звозити необхідну продукцію та одяг для людей південного регіону. Ми – одні з них. Привезли каші, борошно, макарони, цукор, а також декілька буржуйок та медикаменти.

Перше враження щодо Херсону, як до людини, яку не бачила всі ці місяці, але пам’ятаю веселою, в жовтому яскравому плащі в центрі міста з вигуками "Слава Україні!". Зараз вона виглядає ніби одягненою, не голодною. Але якщо придивитись, то плащ затерся та став брудний після місяців відсутності води та шмагання по підвалах катівень. Сміх перетворився на підозрілий погляд до незнайомців. І тільки посмішка надії та міцне "Слава Україні" проривається на чорному, схуднілому обличчі.

Сьогодні ми наново знайомимось з Херсоном і стаємо тими, хто його вислухає. Приймаємо їхні історії і додаємо їх до списку нових воєнних злочинів Російської Федерації на території України. Про катування струмом, жорстокі побиття на допитах, вибивання інформації щодо Збройних сил України. Людей, яких забирали на підвал морили голодом та спрагою ті, хто прийшов сюди з "визволенням".

Поки їдемо містом і шукаємо точку, де б почати роздавати гуманітарку, побачили дітей. Вирішили зупинитись, щоб пригостити цукерками. Вони міцно обійняли у відповідь і вигукнули "Слава Україні". Це місце й стало точкою видачі. Майже одразу до нас почали підходити люди зі словами:

– А що це? Можна нам?

Більшість цікавив хліб, його постійно просили. Утворилась стихійна черга, люди один за одним стояли і чекали своєї "долі". Втім, не було такої паніки, яку ми зустрічали під час видачі допомоги в Ізюмі, де місцеві налетіли і брали собі побільше. В Херсоні це проходило спокійно.

Поки роздавали продукти, до нас підійшла жінка, яка попросила одну з буржуйок. Дочекалась, поки ми закінчимо з роздачею, і вже разом поїхали до її будинку. Там вийшла сусідка, яка також попросила один з цих котлів. Всім херсонцям кортить поділитись переживаннями і розповісти "свої" історії зустрічі з українськими військами, то ми й почали слухати.

– Ми сиділи у дворі. Говорили. У нас же ані зв’язку, ані інтернету. Ми нічого не знали, що відбувається. Тільки хтось казав, що наші йдуть. Коли раптом побачили техніку. Одна за одною. І з українським прапором. Ми одразу почали плакати. Невже, невже ми нарешті звільнені, – згадує зі сльозами на очах пані Світлана.

Вона ховала прапор під котлом у своєму будинку, сусідка – у гаражі. Так, щоб окупанти не могли знайти. Навіть попри ризик "отримати по голові" люди все рівно зберігали українську символіку. Під час розмови пані Світлана не витримала і побігла в будинок, щоб взяти свій прапор. Одягнула на себе, виходить щаслива і зі сльозами на очах. Здається, херсонцям треба час, щоб виплакати всі дні окупації і виговоритись.

– Так. Ми без світла, без зв’язку, без опалення. Але головне, що не в РФ. Ми – херсонці і ми – Україна. Нам не потрібна Росія, - гордо говорять жінки південного міста.

Такої підтримки, здається, не очікували і самі військові, яким місцеві не дають й кроку ступити – хочуть обійняти та подякувати. Тут люди цінують українську землю, культуру, історію, і це насіння проростає в майбутньому поколінні.

– Атмосфера в Херсоні така… Діти, підходять до нас. Кажуть, що хочуть бути на нас схожими. Дарують стрічки, обіймають. Нам важко втриматись. Це дуже приємно, - розповів боєць 73 полку ССО, який разом з побратимами один з перших заходив у звільнене місто.

Крім того, що ці воїни захищають міста та звільняють території, вони ще й знаходять час та можливість "скинутись" та закупити продукти для місцевих жителів. Певно, це те, що ніколи не зрозуміє російський солдат, який тільки гвалтує та стріляє людей. Злочини якого зараз починають розкривати в українському Херсоні.

Ми досить швидко роздали пакети допомоги і пішли на центральну площу. Вхопити трохи патріотичної атмосфери. Сьогодні сіре місто засвітилось блакитно-жовтими прапорами, які видніються на автомобілях, будинках, одязі, в руках малих дітей.

Центральна площа щодня насичена людьми, які скандують "Слава Україні" і нагадують часи Революції Гідності. В центрі стоїть пам’ятник, на якому висять прапори та графіті з Валерієм Залужним. Поруч – велика черга людей за українськими стартовими пакетами, вони просто хочуть подзвонити своїм і сказати, що все добре. Навколо бігають діти та сміються. Нарешті дитячий сміх залунав по всьому Херсону.

Ніхто не говорить про "кінець війни", всі набираються сил на подальшу роботу. Міста сходу, які роками залишалися під окупацією,навряд чи будуть зустрічати ЗСУ як Херсон, але в той момент всі області об’єднаються в одному слові: "Україна". І це буде ще сильніше.

***

Усі, хто бажають підтримати волонтерів VATRA та допомогти військовим і цивільним на звільнених територіях, долучайтесь фінансово.

Реквізити:

Моно - 5375411506472781 (Анастасія Рокитна)

PayPal: a.rokytna@gmail.com

ГО Ватра UA173052990000026008015024247