День кримського спротиву. Як місцеві жителі без зброї протистояли анексії півострова
26 лютого в Україні відзначають День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Рівно 11 років тому тисячі жителів півострова зібрались на мітинг для підтримки територіальної цілісності України.
РБК-Україна розповідає, як розвивались ті події і про спротив місцевих російській окупації.
Хроніка захоплення Криму
Кремль розпочав своє вторгнення у Крим у найвразливіший для України період, коли під час кривавого протистояння на Майдані стало зрозуміло, що проросійський режим Януковича впаде.
Перших "зеленых человечков" (російських військових без розпізнавальних знаків) у Криму помітили 20 лютого. А вже за три дні, коли у Києві до влади прийшли лідери Майдану, на півострові начебто на знак протесту проросійські сили провели "вибори народного мера" Севастополя, ним став російський бізнесмен Олексій Чалий.
З 26 лютого у Крим Росія активно почала перекидати своїх військових та техніку. У той же день під стінами Верховної Ради Криму зібралося кілька тисяч кримських татар і українців на підтримку цілісності нашої держави.
Їм протистояли проросійські сили під керівництвом лідера руху "Русское единство" Сергія Аксьонова. Внаслідок сутичок дві людини загинули, ще кілька отримали поранення.
Цей протест став знаковим, оскільки зірвав засідання Верховної Ради, на якому мали розглядати звернення кримських депутатів до Росії. Тоді протестувальників представники ще української влади закликали мирно розійтись, а вже о 5 ранку 27 лютого російський спецназ захопив Верховну Раду і Кабінет Міністрів АРК.
28 лютого 2014 року в Києві вже нова влада скликала засідання РНБО, на якому в.о. президента Олександр Турчинов запропонував ввести воєнний стан по всій Україні, але його пропозицію не підтримали.
1 березня за наказом Володимира Путіна російський спецназ захопив військові частини. 16 березня у Криму окупаційна влада створила ілюзію проведення "референдуму", на якому начебто місцеве населення проголосувало за приєднання до РФ. У той же день при штурмі нашої військової частини росіяни вбили прапорщика Сергія Кокуріна - він, по суті, став першою жертвою російсько-української війни.
Ще через два дні Путін із представниками кримської "влади" уклав договір про вхід півострова у склад Росії. 27 березня Генасамблея ООН не визнала "референдум" у Криму.
Спогади очевидця
Кримський татарин Муса, який тоді проживав у Сімферополі і був свідком тих подій, поділився з РБК-Україна спогадами.
Нижче наводимо пряму мову Муси.
Просійські настрої в Криму завжди відчувались. На жаль, я ріс у такій парадигмі, що я кримський татарин, але постійно відчував себе ворогом того суспільства. Бо навіть, коли ми між собою спілкувались своєю мовою, нам завжди казали "говорите по-русски".
Коли в Києві вже був Майдан повним ходом, у Криму це особливо не відчувалось. Була певна напруга, але великих мітингів не проводили. 26 лютого ми зібрались в Сімферополі на центральній площі, з усіх сторін Кримської Верховної Раді вже стояли кубанські козачки, які розклали там наметове містечко. Але ми не знали, чим це може закінчитись.
Вже тоді ходили чутки, що Росія хоче захопити Крим, але нам це здавалось абсурдом. Наш мітинг мав завадити засіданню Ради, щоб там не проголосували за відокремлення півострова. Тоді на площі зібралось дуже багато людей з кримськотатарськими прапорами та українськими, були навіть червоно-чорні.
З проросійським мітингом нас розмежовувала міліція, там зібралась одна бикота, кубанські козаки, і "бабушки з дедушками" - росіяни просто зробили масовку. Коли почалася штовханина, то двох людей у них задавили.
На мітингу я з іншими активістами підготували трос, машину й хотіли зносити пам'ятник Леніну, тоді по всій Україні вже проходив флешмоб "ленінопаду". Але до нас вийшов Рефат Чубаров і заявив, що монумент знесуть впродовж 10 днів. Згодом нам сказали, що засідання не буде і на цьому ми й розійшлись.
Вже коли я проходив повз проросійських активістів, які стояли зі своїм "аквафрешом", то побачив, що валявся закривавлений український прапор. Я його підніс вгору і так пройшов повз ту "біомасу", але ніхто в бійку не поліз.
Наступного ранку місто наче паралізувало - майже нікого не було на вулицях, транспорт не ходив. Ми не могли повірити, що Верховну Раду захопили. Почалася паніка, оскільки в Києві стабільної влади ще не було, а наші місцеві депутати говорили по телевізору, що все під контролем.
На "арену" з перших днів вийшов Сергій Аксьонов, хоч раніше за його партію ніхто навіть не голосував. Правоохоронні структури почали підпорядковуватись окупаційній владі. Ми, кримські татари, з тим не погоджувались - організовували самооборону і патрулювали наші квартали. Жодної зброї у нас не було.
Росія захопила аеропорти - день і ніч прилітали вантажні літаки. Почала накопичувати техніку і ганяти її по Криму, щоб наводити на людей страх. Ми розуміли, що цивільні не зможуть протистояти російським військовим. Після захоплення наших частин місцеві носили українським солдатам їсти, захищали ми їх, а не вони нас.
Як тільки росіяни трішки закріпились, то почала працювати ФСБ і виловлювати тих, хто був на мітингу. Мене врятувало тільки те, що тоді я був у балаклаві. А інших хлопців ловили, змушували давати брехливі покази, що на мітингу наче навмисного когось вбили. Методи у ФСБ дуже жорстокі - вони катували кримчан, ув'язнювали на багато років, часто люди зникали безвісти. У мене не одного знайомого спіткала така доля.
Росіяни повидавали безхатькам і алкашам зброю, ті були наче самооборона, вони робили все, що хотіли - відчували, що за ними окупаційна влада. Я постійно жив у напрузі, бо розумів, що рано чи пізно мене знайдуть. Приблизно через рік я виїхав у Київ, дуже полюбив це місто, але мрію повернутись додому.
Думаю, що Крим повернеться, коли Росія розпадеться на республіки і більше не зможе утримувати силою півострів. Або нам партнери нададуть потужну техніку, яка допоможе нам забрати Крим збройним способом.
Чи могла Україна відстояти Крим збройним шляхом
На засіданні РНБО 28 лютого 2014 року тодішній в.о. міністра оборони Ігор Тенюх відверто заявляв, що Крим захоплюють російські військові, але українських сил буде недостатньо, щоб їм протистояти.
"Ті, хто захоплює об'єкти в Криму, це - спецназ, який пройшов бойовий вишкіл у гарячих точках Росії. З метою відповідного реагування на загрози прошу дозволу привести наші Збройні сили у бойову готовність "ПОВНА". Але щоб не було прямого військового контакту. Ми не готові до повномасштабної війни. Сьогодні у нас немає армії. Вона системно знищувалась Януковичем та його оточенням під керівництвом російських спецслужб", - заявив тоді Тенюх.
Також тоді він повідомив, що на той момент материкова Україна могла зібрати військове угрупування чисельністю близько 5 тисяч військовослужбовців, здатних виконувати бойову задачу. Така кількість, на його думку, не розв'язала б проблему в Криму. Вже на той момент Росія розмістила на півострові більш як 20 тисяч своїх військових.
Тенюх тоді заявив, що якщо тих 5 тисяч українських воїнів направлять у Крим, то нікому буде захищати Київ, оскільки під північними кордонами України РФ тоді зосередила 38 тисяч своїх солдатів і численну техніку начебто для військових навчань.
"Ми втратили Крим у результаті особистого рішення Олександра Турчинова. Саме він як виконувач обов'язків президента України не віддав наказ про захист територіальної цілісності України. Закон прямо зобов'язує його вживати таких заходів", - згодом заявляв воєнний експерт Олег Жданов.
Натомість дехто заявляє, що солдати не мали чекати наказу керівництва стріляти, оскільки військові статути їх зобов'язують захищати частину, якщо її штурмують противники.
До останнього оборону в Криму тримали бійці морського тральщика "Черкаси". Росія його захопила 25 березня. Усіх військових, які залишились вірними присязі Україні, вивели з півострова на материкову територію країни. Значна частина з них зараз на фронті продовжує боротьбу проти Росії.
Читайте також матеріали РБК-України, як жилося у Криму після анексії півострова, та що думають самі кримчани про зміни під час окупації.
Нещодавно ми писали про те, де зараз Володимир Балух - активіст з Криму, якого окупанти судили за український прапор.
Під час підготовки матеріалу використали: Вікіпедію, стенограму засідання РНБО, ексклюзивний коментар кримського татарина Муси для РБК-Україна, матеріал Українського інституту національної пам'яті, заяву Олега Жданова для "Радіо Свобода".
Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти Украни й читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.