Блеф при поганій грі. Навіщо Путіну "референдуми" та мобілізація в Росії
Кремль вирішив вкотре підвищити ставки – цього разу спішно організувавши псевдореферендуми про анексію українських територій та часткову мобілізацію. Чим був викликаний такий крок Путіна і до яких наслідків він призведе – докладніше у матеріалі РБК-Україна.
На звернення Володимира Путіна на тему "референдумів" та мобілізації в Україні чекали з інтересом, але без найменшого страху чи паніки. По суті, як уже підкреслило українське керівництво, для ЗСУ, влади та суспільства загалом нічого не змінилося: як і раніше, стоїть завдання звільнення українських територій, в найближчій перспективі – виключно військовим шляхом.
Західні союзники України також відреагували підкреслено спокійно: про якусь евакуацію посольств, як сім місяців тому, не йдеться в принципі. Дії РФ отримали вкрай жорстку оцінку навіть від умовно "поміркованих" західних лідерів, на зразок Еммануеля Макрона.
А ось для самої Росії мобілізація, нехай і часткова – це визнання того, що агресія проти України точно не йде за планом, потрібне підвищення ставок, а жодного "політико-дипломатичного врегулювання" не проглядається в принципі.
Кримський сценарій
Історія з фейковими "референдумами" про приєднання до РФ була озвучена ще в перші дні повномасштабної агресії, коли російські війська на низці напрямків змогли на десятки кілометрів прорватися вглиб української території.
Дату постійно переносили – російський наступ забуксував, повністю взяти під контроль не вдалося жодну українську область, а місцеве населення на новозахоплених територіях у більшості своїй ненавиділо окупантів.
Після вересневого розгрому в Харківській області здавалося, що тема з "референдумами" надовго знята з порядку денного, такі повідомлення з'являлися в російських медіа, які називають себе "незалежними". Але днями все різко змінилося – окупаційні адміністрації на Донбасі, Запоріжжі та на Херсонщині оголосили про проведення "референдумів" у вкрай стислий термін.
Фундаментальна причина очевидна – незважаючи на тотальну офіційну пропаганду, "звичайні росіяни" на восьмому місяці масштабної війни явно усвідомили, що "спецоперація" йде не за планом. Кремль зіткнувся з небаченим багато років валом внутрішньої критики з боку російських ультрапатріотів. Публіці треба було пред'явити бодай якусь перемогу у вигляді анексії нових українських територій. Безперечно, прокремлівські медіа обставлять "приєднання" частини українського південного сходу до РФ з максимальною помпою, намагаючись штучно повторити ажіотаж 2014 року.
З іншого боку, можливості розширювати захоплені території у російської армії де-факто вже немає. І в Москві вирішили зафіксувати хоча б те, що є, поки Україна не провела нові контрнаступи (хоча, звісно, жодні "референдуми" на практиці не зупинять визвольних операцій ЗСУ).
Росія, приперта до стінки, відкидає останні пристойності і йде на пряме захоплення українських територій військовим шляхом, що прямо суперечить заявам Путіна в його промові 24 лютого. А самі "референдуми" матимуть ще менше відношення до якихось демократичних процедур, ніж аналогічні заходи 2014 року у Криму та на Донбасі. Росія зараз навіть не намагається надати своїм діям хоч якусь зовнішню легітимність.
Марна мобілізація
Ще з весни Москва намагалася просувати два зовсім протилежні наративи. З одного боку, проводилася "спецоперація" – тобто за визначенням боротися з противником повинен був якийсь обмежений контингент професійних військових, і це не мало зачіпати пересічних громадян РФ, які вболівають за своїх лише перед телевізором.
З іншого боку, у міру провалів російської армії пропаганда розкручувала теми "боргу перед батьківщиною", "всенародної війни", проводила паралелі з "великою вітчизняною".
На практиці російське командування більш як півроку користалась прихованою мобілізацією і вербуванням контрактників, щоб заповнювати бойові втрати. Як пояснили РБК-Україна в ГУР Міноборони, "живу силу" противник залучав кількома шляхами. Через програму БАРС (бойовий армійський резерв країни), добровольчі батальйони та приватну військову компанію "Ліга" ("Вагнер").
Щоби вислужитися перед Путіним, організатор "вагнерівців" Євген Пригожин особисто проводить об'їзд російських в'язниць, де вербує вирушити на війну в лавах його ПВК. В обмін пропонують помилування, зокрема за злочини, пов'язані з наркотиками та сексуальними злочинами.
Пригожин розраховує зібрати щонайменше 10 тисяч осіб за рахунок того, що у виправних установах Росії знаходиться 450 тисяч зеків, каже екс-керівник прес-служби Генштабу, полковник Владислав Селезньов.
Вся ця різношерста публіка могла забезпечити противнику кількість, але не якість особового складу. Зібрані "добровольці" не проходили потрібної військової підготовки та навряд чи були мотивовані до бою. Контрактну службу обирали переважно чоловіки з бідних регіонів, їхній основний стимул – бажання підзаробити. Але головна проблема такої прихованої мобілізації та вербування – нестача офіцерського складу, зазначив представник ГУР Вадим Скібіцький.
"Нам відомо, що будуть дострокові випуски офіцерів, і ми не виключаємо, що це буде в грудні. По-друге, ми бачимо тенденцію, що при формуванні нових батальйонів активно почали використовувати викладацький склад військових училищ. Викладачів залучають на офіцерські посади в резервних батальйонах", – розповів РБК-Україна один із керівник військової розвідки.
Після розгрому агресора на Харківщині голова Чечні Рамзан Кадиров закликав росіян до "самомобілізації". Його пропозиція полягала в тому, щоб керівництво кожного з 85 регіонів підготувало та укомплектувало хоча б одну тисячу добровольців.
"Але ця опція так собі працює, оскільки на початку літа вони вже намагалися таке реалізувати, залучаючи не менше 34 тисяч осіб. В результаті вийшов 3-й армійський корпус. Думаю, що таке саме буде і з цією ініціативою – 85 тисяч вони не наберуть, тому що чим далі – тим менше охочих воювати та вмирати незрозуміло за що”, – сказав Селезньов.
Третій армійський корпус противник збирав приблизно три місяці, починаючи з травня. Через брак резервів російський генштаб хотів створити чотири таких корпуси – по одному на кожен військовий округ. Але після переоцінки своїх можливостей вони вирішили сформувати принаймні один, пояснив координатор групи "Інформаційний спротив", полковник Костянтин Машовець.
"У результаті він все одно недоукомплектований. У ньому за штатом має бути 15,5 тисяч людей, а в реальності він налічує приблизно 10-12 тисяч", – пояснив експерт.
Доукомплектувати ослаблені та деморалізовані підрозділи агресору останнім часом ставало дедалі складніше, навіть незважаючи на фінансові заохочення. Новини про величезні втрати, погане забезпечення та перебої з військовими виплатами підривали будь-який ентузіазм.
Логічним результатом цього стало те, що мобілізацію таки довелося оголошувати, хай поки що й часткову. Призиватимуть на військову службу тих росіян, які мають військово-облікові спеціальності та досвід, перебувають у запасі та проходили службу в лавах збройних сил РФ. За словами міністра оборони РФ Сергія Шойгу, під час часткової мобілізації збируть 300 тисяч резервістів. Для порівняння: зараз проти України воює приблизно 150 тисяч людей.
За словами Скібіцького, все це потрібно Москві, щоб забезпечити розгортання додаткових з'єднань та частин, для створення необхідних резервів та ведення війни на виснаження України.
"Якщо агресор приєднає ці території до Росії, вони вже будуть говорити, що Україна веде наступ на території Російської Федерації. І це вже буде зовсім інша подача ситуації саме для внутрішнього використання. Тоді вони зможуть спокійно говорити, що Україна нападає на російські території і тому їх необхідно захищати, зокрема шляхом мобілізації", – зазначив у розмові з виданням Скібіцький.
Щоби призвати, забезпечити та підготувати особовий склад після оголошення часткової мобілізації росіянам буде потрібно щонайменше 3-4 місяці, каже Селезньов. Але головне питання у тому, як сам факт мобілізації буде сприйнятий усередині Росії. Адже тепер доведеться йти на війну без фінансових виплат, що може призвести до зростання напруги, особливо у соціально неблагополучних регіонах.
Через санкції та виснаження власних запасів Росія вже змушена шукати озброєння та техніку по азіатських країнах. Отже, є велике питання щодо того, як і чим у Москві хочуть екіпірувати новобранців. По суті, всі проблеми, з якими стикалася прихована мобілізація, у більшому масштабі проявляться під час офіційної мобілізації.
Ядерний блеф
У підвищенні ставок Путін вдався до останнього козиря – ядерної зброї, наголосивши, що "це не блеф". Сама специфіка ядерної зброї передбачає, що загроза її застосувати – набагато вагоміша ніж саме її застосування. Але якщо цю загрозу правильно комунікувати, зазвичай – грізними натяками, а не прямим текстом. Путін, який публічно спекулює на тему "блефа", виглядає досить жалюгідно.
В Україні це, схоже, усі розуміють. Якою буде реакція Заходу – інше питання. Західне суспільство, ймовірно, під впливом фільмів, серіалів та комп'ютерних ігор відчуває перед темою ядерної загрози справжній трепет. Це добре видно з того, який ажіотаж там викликали будь-які новини, пов'язані із подіями на Чорнобильській та Запорізькій АЕС цього року.
Очевидно, такий грубий ядерний шантаж з боку Москви якраз і розрахований на широку західну публіку, яка потім має тиснути на свою владу і примушувати їх до компромісів із РФ.
Втім, поки що жодних ознак можливих поступок Кремлю немає. Швидше навпаки, починаючи з вечора 20 вересня, коли тема "референдумів", мобілізації та ядерних загроз почала активно розкручуватися у світових медіа, була низка досить жорстких заяв від американських та європейських союзників України.
Поки що вони переважно підкреслюють абсолютну нелегітимність будь-яких історій з "референдумами" – у чому українців, в принципі, переконувати й так не потрібно. Варто сподіватися, що наступного тижня, коли, мабуть, і відбудеться формальний акт анексії українських територій, західну реакцію підкріплять і відповідні потужні санкції.
Погана новина для Кремля полягає і в тому, що подальше підвищення ставок і ядерні погрози можуть викликати холодну реакцію умовних "партнерів", що залишилися в РФ, на кшталт Індії та Китаю, які самі мають ядерну зброю. Подальша глобалізація російсько-українського протистояння, особливо його перехід на ядерний рівень, їм точно не потрібна, і підтримувати Москву за будь-яку ціну вони однозначно не будуть.
Зараз Росія дедалі глибше тоне в болоті, куди сама себе затягла – і будь-які дії, особливо такі різкі, як анексія, мобілізація та ядерний блеф, лише погіршують її становище.