Ахтем Чийгоз: Крим – більше не курорт і не військова база, а транзитна територія
Про події 11-річної давнини, причини, через які окупація Криму стала можливою, про бездіяльність український військовослужбовців на півострові та шляхи повернення Криму – в інтерв'ю РБК-Україна розповів голова Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат Ахтем Чийгоз.
Зміст:
- Крим у лютому-березні 2014 року
- Як проходив "референдум" про статус Криму 16 березня 2014 року
- Як Росія поширювала свій вплив у Криму в 1991-2014 роках
- Репресії в Криму
- Що зараз відбувається на півострові
11 років тому відбувся так званий "референдум про статус Криму", після якого Росія окупувала півострів. Ахтем Чийгоз – заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу і політичний бранець Кремля. Він активно намагався завадити планам Путіна з окупації Криму, через що три роки провів у СІЗО.
В інтерв’ю РБК-Україна Чийгоз пригадав, як розгортались події на півострові у лютому-березні 2014-го року та коли і чому там з’явились “зелені чоловічки”, розповів, як росіяни схиляли його до співпраці, та поміркував про майбутнє Криму і шляхи його повернення в Україну.
Повне інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі РБК-Україна, нижче у тексті – головне з розмови.
Крим у лютому-березні 2014 року
11 років тому Ахтем Чийгоз був головою Бахчисарайського регіонального меджлісу. Пригадує, взимку 2013-2014 років ситуація в Криму ставала все напруженішою. Особливо вона загострилася після втечі з Києва тодішнього президента Віктора Януковича.
26 лютого Верховна Рада АР Крим зібралась на позачергове засідання, на якому мали ухвалити звернення кримських депутатів до російської влади. Щоб завадити цьому, Меджліс кримськотатарського народу скликав жителів півострова під стіни кримського парламенту в Сімферополі на мітинг проти сепаратизму.
До середини дня 26 лютого під Верховною Радою Криму налічувалося від 10 до 20 тисяч проукраїнськи налаштованих жителів півострова і від 2 до 4 тисяч представників проросійських сил, яких очолював Сергій Аксьонов. В результаті проукраїнсько налаштовані мітингувальники увійшли в будівлю Верховної Ради і зірвали голосування.
"Ми виконали свій громадянський обов’язок. Ми вичистили, зайшли всередину і не дали сепаратистам приймати такі рішення. Ми сподівалися, що далі – справа держави. Громадянське суспільство з черенками від лопат стати на боротьбу з регулярною армією Росії не могло", – каже Ахтем Чийгоз.
Саме після невдалого голосування 26 лютого в Криму з'явилися "зелені чоловічки". А українські військові навіть не намагались їм завадити, пригадує він. "План А" не спрацював. Плавного політичного бажання від кримського народу не пролунало.
"І тому зайшли ГУРівці і стали активно захоплювати не тільки адмінбудівлі, але і аеродроми, і переправи. І такий момент я хочу нагадати. А де були всі прикордонники на Керченській переправі? Митники? А чому розташована у Феодосії частина морської піхоти, маючи зброю, не вийшла і не зупинила колону варварів, яка називалася російською армією? Який наказ (вони чекали – ред.)? Захищати батьківщину, коли зайшов ворог? Який наказ? Що за галіматья така – "наказу не було"? Повна маячня", – відзачає співрозмовник.
Тоді в Криму було близько 20 тисяч українських військових. Проукраїнсько налаштовані жителі Криму всіляко підтримували їх, носилив заблоковані частини їжу, сигарети. А потім дізналися, що більшість із них на той момент уже перейшли на бік ворога. В той момент стало зрозуміло, що Україна втратила Крим.
"Ми теж на емоціях обурювалися, чому нова київська влада не робить якісь рішучі дії. Але коли перекидаєш ситуацію, яка була в Криму, на материкову Україну, то відразу ми відчували, що і в Херсоні, і в Одесі, і в Дніпрі, і в Донецькій, і в Луганській областях – така ж ситуація була з правоохоронними органами", – каже він.
За його словами, армія, яка була в Криму на той час, це була фактично не армія, а частини, які мали намір захищати свою батьківщину. Їх було не так багато, і вони встали на той напрямок, який був тоді найважливіший – Донбас: Донецька, Луганська області.
"Не можна в ілюзіях бути, – каже Чийгоз, – Не було цих процесів, які могли би на той час утримати Україну від такої звірячої навали, як Росія, яка всі 20 років так званої незалежності присутня була в Україні, не тільки в Криму. І фізично, і політично, і фінансово. Це ілюзія, що воно саме якимось чином б вирішилося".
Як проходив "референдум" про статус Криму 16 березня 2014 року
День "референдуму" Ахтем Чийгоз пам’ятає і досі.
"Такі умови були, що називати це референдумом взагалі неможливо. Тому що вже всюди були ці "зелені чоловічки", самооборона, яка поводила себе дуже нахабно, вже зникали люди в нас. Це була імітація політична, політичний намір окупанта Росії зіграти в гру, що нарешті Крим повернувся до якоїсь там гавані. І "Владимир Великий – собіратель руськіх земель". І щоб під цю концепцію підвести, що це не захоплення, а волевиявлення, (провели референдум – ред.)", – каже він.
Кримські татари відразу прийняли рішення, що не будуть брати участь в цьому "цирку", в цій постанові. Для них не було ніяких проблем розуміти ситуацію, для чого це робиться і які будуть наслідки.
"І ми як народ, як представницький орган Меджліс кримськотатарського народу взяли на себе відповідальність і сказали, що ми будемо бойкотувати. І не просто бойкотувати. Попри обставини, що була маса ФСБ-шників, вже приїжджали чеченці, я сам зустрічався з представниками Кадирова, і ми не просто не вийшли на референдум, ми активно демонстрували, що це фарс. І наслідки цього фарсу будуть дуже-дуже жахливими взагалі для всіх, хто так або інакше себе відчував частиною українського народу", – каже він.
Сам Ахтем Чийгоз тоді очолював Бахчисарайський регіональний меджліс і був також заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу.
"Купа журналістів була із Японії, із Європи, російські були, але до мене вони не підходили. Я з ними їздив по всім так званим участкам і демонстрував їм: наприклад, 12 година дня – це час найбільшої активності на загальних українських виборах. А тут нема людей. І демонстрував, що дивіться, вже урни повні. Тобто, ніякого там волевиявлення або активної участі народу нема", – каже він.
Чийгоз пригадує: спочатку так званий референдум в Криму призначили на травень, потім його перенесли на квітень, а потім – взагалі на 16 березня. У Кремлі так поспішали із голосуванням, бо знали, що час грає проти них.
"Референдум" треба було провести до того моменту, як нова влада "освоїться" у Києві і налагодить зв’язок із регіонами. Бо ж і самі кримчани були не в захваті від “руського миру”, коли побачили його зблизька.
"Всі були налякані. Вони по телеку бачили "велику Росію", а російськомовне населення, коли побачило, що таке руський сапог, дуже злякалася. І далі цей страх домінував, тому що автомати роздавались на кожному перехресті. Збирався увесь зброд, який називав себе "казачество", алкашня і всі оці ветерани Афгану. Люди вже зникали, дівчат вже гвалтували, поводили себе по-бандитськи всі ці самооборонці", – згадує Чийгоз.
За його словами, тоді в Криму зникало основне право – право на безпечне життя. Чийгоз впевнений: ніяких відсотків не було ні на референдумі, ні після, коли вже йшли вибори в так званий "госсовєт". І загалом в РФ немає поняття виборів, немає з чим порівнювати ситацію. Тому за таких умов, вважає він, немає сенсу це аналізувати.
"За таких умов у них не буває свідомого волевиявлення", – зауважує Чийгоз.
Як Росія поширювала свій вплив у Криму в 1991-2014 роках
Повзуча окупація Криму почалася не взимку 2014 року, а одразу після проголошення незалежності України. Кремль не шкодував грошей, щоб в головах жителів півострова панувала думка, що вони і росіяни – "один народ".
В Криму діяла величезна кількість російських організацій, працювали філіали російських вузів, кримських дітей постійно возили в Москву та Санкт-Петербург.
"Для нас, для кримських татар, це відчуття періоду незалежності до 2014 року носило умовний характер. Ми знаходилися в державі, яка ще сама не усвідомлювало своєї самостійності. Тому що впродовж всього періоду функціонування влади в Києві до 2014 року Росія впливала (на всі процеси – ред.). І вважалося нормальним співпрацювати з Росією. В Криму ми практично були на одинці з ними", – говорить він.
Кримські татари бачили, що на території Криму почав формуватися анклав комуністичної, сталіністської ідеології. Вони чітко розуміли, що це загроза. Постійно зверталися до центральної влади в Києві.
"Ви підніміть архіви: мінімум 3-4 рази на рік Меджліс кримськотатарського народу звертався до президента, до Верховної Ради, до СБУ України, що в Криму діють активно проросійські сили, які приймають участь в формуванні "влади Криму". Всі вони мали дуже тісні економічні, особисті відносини з Москвою, з Кубанню, яка поруч", – звертає увагу Чийгоз.
Тоді жартома навіть казали, що найбільші українці в Криму – це кримські татари. Адже решта населення півострова багато років жила, озираючись на Москву, а не на Київ.
"Представники так званої еліти Криму завжди мали ідеологію подавляти кримськотатарський народ і виставляти його загрозою. Ми, борючись за свої права, національні права, реалізовували їх в рамках української держави. І тому я завжди казав, наша боротьба допомагає Україні, а в деяких процесах – ініціює процеси для всієї України", – каже співрозмовник.
Наприклад, кримські татари зверталися до європейських інституцій, щоб міжнародне право працювало на території Криму. Однак окремо в Криму воно працювати не може. Тому вони також зверталися і до всіх послів Євросоюзу в Києві і до влади, проводили разом конференції, щоб відчувався зв’язок з Україною.
Також кримські татари робили в Криму перші кроки зі створення українських громадських об'єднань. Наприклад, Український дім в Бахчисарайському районі, де працював сам Чийгоз і його дружина, і де працювали ті українці, які самі не могли використати свій потенціал.
"В Криму проживало 600 тисяч українців етнічних, але вони були російськомовні і ментально теж (зросійщені – ред.). Тому ми намагалися задіювати українські громадські організації, щоб це була спільна боротьба. Ми завжди казали, нас 300 тисяч, українців 600 тисяч, і це 900 тисяч, практично мільйон, який може протидіяти цьому руському міру. На жаль, це не працювало. І в цьому питанні я підкреслюю, завжди України було мало в Криму, і в тому числі фізично", – додає Чийгоз.
Репресії в Криму
Одразу після "референдуму" в Крим переселили дуже багато росіян. Тільки за перші півроку на півострів заїхало приблизно півмільйона чужинців.
"В самій Росії є такий фактор – не закон, не право, а "революційна доцільність". Як в часи раннього Сталіна. З появою Росії ми відчули, що всі рішення виходять з точки зору “революційної доцільності”. Рішення приймалися у вузькому колі, це 5-6 людей: Аксьонов, Константинов, Поклонська, Шеремет, Белавенцев. І вони визначали, хто буде жити, хто ні, хто буде в тюрмі, хто в колонії, як поводитися з кримськими татарами, як поводитись з українською церквою", – пригадує Чийгоз.
Все, до чого ми звикли: якісь правові норми, якісь державні інституції, які захищають Конституцію, право – це все зникло одразу після окупації. І це відчули не тільки кримські татари.
"Ми завжди знали це, але відчули ті, які думали, що по телеку бачили Росію, яка вона велика, а потім зрозуміли, що її велич в лайні, яке називається терор, – каже Ахтем, – Терор сьогодні є на всіх територіях Росії, в тому числі в Криму і на тих окупованих територіях, які зараз з'явилися, на жаль. Всі ілюзії і у херсонців, і у мелітопольців, і у маріупольців зникли. "Велич" Росії в тому, що вона не визнає людину людиною. Для влади в Росії, для царської бандитської групи, люди – це інструмент, бидло".
Чийгоз пригадує: спочатку росіяни намагались підкупити кримських татар, перетягнути на свій бік. А коли це не вдалося, хтось просто зник, інших стали заарештовувати.
"В перші часи ми чітко відчували, що нам (кримським татарам – ред.) готують примусову депортацію, примусовий виїзд з Криму. Це зупинила підтримка Туреччини, особисто самого Ердогана", – згадує він.
Ахтем розповідає: сучасні російські і ще радянські політичні в’язні часто порівнюють свій досвід перебування в тюрмах. І нині ставлення до "ворогів народу" значно гірше, ніж було у 60-80 роках 20 століття. Сьогоднішню російську репресивну машину можна порівняти зі сталінською зразка 30-х років. Ті, хто потрапляє до тюрем, каже: там стало інакше.
Ахтема Чийгоза заарештували 29 січня 2015 року по так званій "справі 26 лютого", тобто за участь у проукраїнських мітингах в Криму.
“Спочатку був такий жорсткий тиск. Потім знову намагалися домовитися. Потім знову ізоляція. Чому? Тому що я нічого не підписував – час-від-часу вони приносили якісь пропозиції, щоб я вийшов. Але мене здивувала остання наша зустріч з адміністрацією президента (Путіна – ред.), коли в мене вже через два тижні мав бути вирок", – зауважує Ахтем.
Суди тривали вже три роки. А Чийгоз був активний дуже в тюрмі і на судах, був символом боротьби кримських татар в часи окупації. Якось до нього приїхали і запропонували співпрацю.
"Я був здивований, – пригадує він, – Я казав: "Слухайте завтра в мене строк, ви мені 10 років вліпите". А він каже: "Вважайте, що почнемо з чистого листа". Ось тобі і все російське правосуддя. Тобто ти три роки в тюрмі, стільки судів пройшло, а це не важливо. Вони сказали, що їм потрібен "свій Кадиров" в Криму. “Вас народ поважає, ви нам потрібні.” Я кажу: "Мене справді поважають в народі. Але тільки я скажу "так", через 15 хвилин будуть проклинати і мене, і моїх дітей, і моїх онуків". Ось такі речі вони не розуміють. Це інший світ, інший вимір".
Російський суд засудив Ахтема Чийгоза до 8 років колонії суворого режиму. Однак за кілька місяців його видали Туреччині і звільнили від відбування покарання.
"Як вийшов з в'язниці, я ж не залишився в Туреччині, маючи можливості і умови. Я повернувся до Києва, тому що в мене шлях додому з Києва. Я це в обличчя Ердогану сказав, коли він мені пропонував залишитись там. Ось скільки років пройшло, перший раз про це кажу", – розповідає Чийгоз.
Що зараз відбувається на півострові
Нині сім’я Ахтема Чийгоза продовжує жити в Криму. Зустрічаються пару разів на рік на території "нейтральних" країн.
“Мої діти і онуки живуть тільки надією на те, що це завершиться все ж таки, і вони будуть мати майбутнє. Розумієте? Все там на це працює. Всі ми живемо і тут, і там надією. І оця надія дає впевненості, що ми боремось, продовжуємо боротьбу. Ще раз підкреслюю – і в серці, і в словах, і в думках – з Україною", – додає Чийгоз.
Сам Крим навіть за час повномасштабного вторгнення дуже змінився.
"Нема курортів вже, і військової бази нема. Є транзитна територія. Крим змінив свою концепцію. Це транзитна територія військових, зброї, "м'яса", ну мається на увазі людське м'ясо, на материкову частину", – описує він нинішню ситуацію на півострові.
Досі більшість кримських татар вважають себе українцями. Спротив окупації і фізично, і особливо політично, ліг на кримськотатарський народ великим тягарем. І кримські татари цим пишаються.
Співвітчизники Ахтема Чийгоза вважають, що це природно.
"Ми самі зробили такий вибір, коли сказали, що Крим – Україна. А за це треба відповідати і жити так. Наш народ зараз за це відповідає і живе цим. І коли я чую, що з Кримом важка ситуація і, мабуть, його треба за дужки винести в перемовинах, не тільки у мене все встає на агресивну поведінку. Це неповага до кримських татар. І коли воно лунає з уст представників влади України, це взагалі не можемо ми сприйняти. Ми 11 років (в окупації – ред.), ми не можемо чути, що може це бути ще 10-12 років або більше, 15. Це образа для нас. Не можна півмільйонним народом спекулювати і маніпулювати", – запевняє він.
Чийгоз переконаний: коли дійде справа до звільнення півострова, кримські татари не будуть спостерігати за цими подіями з дивану.
"Україна вже не така, як у 2014 році. Українці багато що пройшли. І у нас є сили, можливості для того, щоб відстояти свої інтереси будь-перед ким. Головне, хто представляє ці інтереси від імені українського народу. Коли ми справилися з багатьма наративами цього шизофреніка Путіна, я не думаю, що Трамп або будь-хто інший буде для нас проблемою. Ще раз підкреслюю: найважливіше те, хто буде наші інтереси представляти на міжнародних переговорах", – підкреслює співрозмовник.