30 листопада минуло 11 років, коли проти учасників Революції Гідності вчинили перший злочин – "Беркут" жорстоко побив протестуючих на Майдані студентів. Сьогодні вироки у "справах Майдану" не дають відповіді, хто має бути покараний. Майже 90% переданих до судів проваджень вже закрили або закриють за збігом строків притягнення до кримінальної відповідальності, каже адвокат Небесної Сотні. Про стан розслідування та вироки винним – у інтерв'ю Віталія Титича для РБК-Україна.
В ці дні 11 років на Майдані вже тиждень стояли протестувальники, висловлюючи невдоволення відмовою уряду від підписання Угоди про асоціацію з ЄС. У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року стався перший злочин проти мирного протесту: спецпідрозділ "Беркут" жорстоко розігнав студентів.
Силовики, прикриваючись "розчищенням території для встановлення ялинки", били людей кийками, переслідували їх навіть за межами площі. Та ніч стала переломним моментом, який спровокував масштабний протестний рух по всій Україні. Ці події увійшли в історію України як Революція Гідності.
За весь час Революції зафіксували побиття, катування, арешти, розстріли. Найкривавішими стали дні 18-20 лютого 2014 року, коли силовики застосували вогнепальну зброю, що призвело до загибелі Героїв Небесної Сотні. Відповідальність за злочини лягає на виконавців – спецпризначенців з "Беркуту" та організаторів з-поміж вищого керівництва країни, в тому числі президента-втікача Януковича.
Втім, через 11 років справедливості так і не досягнуто: більшість винних уникнули покарання. Адвокат Небесної Сотні Віталій Титич розповів РБК-Україна про стан справ з вироками, згадав деякі деталі, як проходив процес розслідування у кількох справах та висловив думку, чи понесуть врешті покарання і виконавці, і організатори.
– Що головне треба знати про ситуацію із розслідуваннями, обвинувальними вироками по справах Майдану через 11 років після всіх подій?
– Практично усі ключові епізоди Революції Гідності були розслідувані Управлінням спеціальних рослідувань Генеральної прокуратури (УСР) під керівництвом Сергія Горбатюка, більшість кримінальних проваджень за цими епізодами передали до суду в період з 2015 до 2017 рік.
У адвокатів потерпілих були певні питання до "якості" розслідування. Зокрема, певні важливі обставини злочинів залишилися поза кримінальним процесом та або не були розкриті належними методами.
Але на це є об'єктивні причини – публічно відомі факти протидії з боку вищих посадових осіб правоохоронних органів і судів. В першу чергу керівництва МВС та Генеральної прокуратури. Зокрема, колишніх генеральних прокурорів – Віктора Шокіна, Юрія Луценко та їхнього заступника, вже нині покійного Столярчука.
Стосовно нього навіть порушили кримінальне провадження за фактами втручання в діяльність прокурорів УСР. Що вже саме по собі є унікальним випадком в історії України, і водночас доказом, який підтверджує обставини, в яких працювали слідчі Майдану.
Але ключовою проблемою розслідування була злочинна бездіяльність вищого керівництва МВС. Найбільший "вклад" у знищення доказів зробив колишній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Це не мої припущення – про це неодноразово публічно заявляв керівник департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергій Горбатюк.
МВС отримали доручення слідчих УСР щодо перевірки причетності бійців спецпідрозділу "Беркут" до злочинів та розшуку тих, які втекли. І "злили" підозрюваним інформацію про негласні розшукові дії. Тому їх результати були нульові. Вже після завершення подій в структурах МВС були знищенні внутрішні документи – інформація про конкретних осіб задіячних у "заходах", застосування ними заходів фізиичного впливу до громадян, спец засобів, а головне – вогнепальної зброї.
Зброя, яку застосовували для вчинення терористичного акту 20 лютого, взагалі зникла з місця її зберігання на базі "Беркутів". МВС надало відповідь слідчим УСР, що вони не встановили осіб, які причетні до вчинення умисних вбивств у період протестних акцій, бо документи були знищені невстановленими ними службовими особами органів внутрішніх справ.
Більше того, керівництво МВС відрядило бійців полку "Беркут" до зони АТО зі зброєю, яку перевіряли на предмет її використання для скоєння вбивства на вулиці Інститутській. За Кримінальним кодексом такі дії кваліфікуються як злочин – сприяння у приховуванні доказів.
У травні 2014 року Аваков направив лист до Генпрокуратури з вимогою припинити виклики працівників міліції, зокрема колишніх співробітниуів "Беркута", для допитів, бо це, за його словами “погано впливає на їхній психологічний стан”.
До цього ще треба додати саботаж з боку національного бюро Інтерполу, і як результат – була відмова в оголошенні у міжнародний розшук людей. А це унеможливлювало застосування процедури заочного розслідування. Перешкоджала і законодавча вакханалія. Хаотичні, безграмотні зміни кримінально процесуального законодавства, включно з "законом Савченко", та "правками Лозового".
Окремо варто згадати про так званий "закон про амністію майданівців". Його взяв за основу захист спецпризначенців, причетних до вбивств на Майдані. Закон передбачає звільнення від кримінальної відповідальності учасників масових протестів. Але цей закон не може бути застосованим і ніколи не застосовувався слідчими чи прокурорами у справах про злочини під час Майдану.
Справжні учасники протестів не потребують "амністій", бо їхні дії не містять складу злочину. Право на мирний протест – це конституційне право, а право на повстання – природне право політичної нації, яке не потребує підтвердження законами. Головною метою цього закону, ймовірно, було створення перешкод для розслідування злочинів, вчинених провокаторами та правоохоронцями.
Навіть тільки ці приклади дають право стверджувати, що люди, які прийшли до влади в Україні після подій Майдану, докладали максимальних зусиль, щоб заблокувати розслідування злочинів вчинених ОЗГ Януковича – організаторами насильницьких злочинів проти учасників протестів, та унеможливити або зменшити покарання рядовим виконавцям. В першу чергу тим, хто вчинив найтяжчий за наслідками терористичний акт в історії України.
Але, попри ці обставини, практично всі основні злочинні епізоди були розслідувані й передані до суду. І врешті зараз маємо ситуацію, коли ні потерпілі у справі, ні українське суспільство – не отримали відповіді на важливі питання, які мали би дати кримінальні провадження.
Відповідальність за це лежить на судовій владі України, яка майже десять років планомірно знищує результати розслідування. Майже 90% переданих до судів проваджень у "справах Майдану" вже закрито або буде закрито за збігом строків притягнення до кримінальної відповідальності.
А ті нечисленні вироки, які були винесені, мають скоріше зворотний ефект, бо не дають українцям відповіді, що і як відбувалося на Майдані, хто винний у цих злочинах, хто і коли понесе за це відповідальність. Сама наявність цих вироків нічого не означає. Судді протягом 11 років системно, нагло і цинічно саботують виконання своїх конституційних функцій.
– Тоді часто казали, що неможливо притягнути до відповідальності людей, бо значна частина втекла до РФ.
– Це неправдива теза. Яку, на жаль, підтримують в медіа всі ці роки. Втеча багатьох фігурантів до РФ ніяк не перешкоджає судам у встановленні обставин злочинів, інкримінованих таким особам. КПК регламентує процедуру in absentia (заочний розгляд справи без присутності обвинуваченого – ред.). Починаючи десь із 2019 року, її вже активно почали застосовувати в судах.
Тривлий час цей процесуальний інструмент був недоступний судам – за це відповідальність лежить на законодавчій владі – депутатах, які потрапили до Верховної Ради на хвилі Майдану (кілька років після Майдану не було дієвого механізму, який дозволяв би притягати до відповідальності осіб, що втекли за кордон, без їхньої фізичної присутності. До 2019 року парламент не ухвалював необхідних законів, що блокувало можливість судового переслідування тих, хто втік, зокрема до РФ – ред.).
– Наскільки достатньо було на той момент доказової бази?
– У кожному кримінальному проваджені своя доказова база. Але є одна спільна особливість злочинів за усіма епізодами Майдану, на яку ми постійно звертали увагу слідства. Це величезна кількість відео- та фотоматеріалу, якими зафіксували скоєння злочинів.
Зазвичай "правоохоронцям", яких задіють до розгону масових заходів, завжди ставлять задачу не допустити фіксацію застосування сили з їхнього боку, не кажучи вже про застосування зброї. У випадку Майдану все відбувалося навпаки.
Попри те, що довкола були десятки камер, виконавці злочинів абсолютно не зважали на очевидні наслідки для себе. Зокрема, десятки камер каналів в прямому ефірі, без жодних перешкод фільмували розстріл мітингувальників 20 лютого на Інститутській. Це має пояснення. Напади на Майдан (так звані "розгони") були сплановані, щоб спровокувати насильство від протестувальників і створити ілюзію "громадянського конфлікту".
Відео з цих подій швидко поширювали в інтернеті й ЗМІ для максимального впливу. Провокація, як спосіб змусити до певних дій чи рішень, є ключовим елементом терористичного акту (ст. 258 КК). Тож публічна демонстрація кривавих сцен була основним методом здійснення злочинів під час Майдану.
В історії криміналістики немає таких злочинів, які б були так детально задокументовані на фото, відео, аудіо. Причому від моменту підготовки, в процесі самого виконання і кілька годин після їх завершення.
Не було необхідності відтворювати події та доводити їх, непрямими доказами. Слідчі УСР мали унікальну можливість детально встановити обстановку подій за епізодами Майдану та інші об’єктивні обставини злочинів. В тому числі по ключових злочинах, таких як терористичний акт 20 лютого на Інститутській, який призвів до масової загибелі та поранення людей.
Наявність фото- та відеодоказів дозволила провести 3D-реконструкцію подій 20 лютого із залученням американських фахівців. Студія SITU Research Наукового центру з прав людини Університету Карнегі-Меллона створила реконструкцію розстрілів 20 лютого. Вони застосували інноваційні методи: синхронізацію відео за звуковими відбитками, автоматизовану геолокацію та аудіоаналіз пострілів.
Реконструкція включала часову шкалу подій із відеодоказами та 3D-візуалізацією смертельних поранень трьох протестувальників. Аналіз медичних експертиз допоміг визначити напрямки куль, дистанцію та сектор пострілів. Ці дані підтвердили, що смертельні постріли були здійснені з боку, де перебували бійці "Беркута".
Ще одна особливість – ці злочини були вчинені за присутності величезної кількості працівників правоохоронних органів. Причому навіть спеціальних підрозділів, які мали би перешкоджати вчиненню таких злочинів. Такі підрозділи були тоді і є зараз в Україні. Перешкоджати таким злочинам було їхньою прямою задачею. Але цього не робили, ніхто не перешкоджав.
Також правоохоронці мали все це документувати. За цими рапортами і звітами мали провести службові розслідування. І всі матеріали службових розслідувань, в тому числі з усіма доказами, зі зброєю, яка була використана – мали зібрати самі підрозділи цих органів і передати їх слідчим. А ті вже за процедурою трансформували б це у докази кримінального провадження.
Тому розслідувати це можна було б легко. Але цього зроблено не було, зокрема через ці перешкоджання розслідуванню, про які я вже говорив. Також через те, що Аваков особисто вжив заходів по знищенню таких доказів. Було також переслідування свідків, вплив на свідків, створювалися умови для переховування осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності.
– Тобто доказів було достатньо, навіть попри те, що частину з них знищили чи приховали?
– Безперечно. Те, що вдалося знищити, ускладнило розслідування, але не зруйнувало його. На доведення вини обвинувачених прокурори УСР представили в судах достатню кількість доказів належної якості.
Крім фізичних доказів і показів свідків, судді у справах Майдану, ухвалюючи вирок, зобов’язані врахувати як юридичний факт обставини, встановлені рішеннями Європейського Суду, які стосуються подій, пов’язаних з протесаними акціями Майдану у Києві та інших містах України. І які включають випадки силових розгонів протестувальників, їх затримання, викрадення активістів, та позбавлення життя.
В своєму рішенні ЄСПЛ проаналізував загалом контекст справи, а саме протестні події з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року. І встановив, що тодішні владні органи умисно застосовували жорстоке поводження (катування) та судові репресії реалізуючи свою стратегію.
За їхнім висновком, розгін протестуючих “Беркутом” у центрі Києва 30 листопада 2013 року став своєрідним поворотним моментом, після якого кількість залучених людей значно зросла, масштаби протестів стали більшими, а звернення влади до надмірної і жорстокої сили проти та випадки невиправданого затримання, призвели до ескалації насильства та сприяли йому.
Тобто ЄСПЛ вже кваліфікував ці злочинні діяння як терористичний акт, встановивши ознаки злочину, які прямо зазначені у диспозиції ст. 258 КК України. На такій кваліфікації ми як представники потерпілих наполягали задовго до цього.
Прокурори врахували наші аргументи у ключових провадженнях за епізодами застосування проти мітингувальників вогнепальної зброї. В першу чергу у справі за обвинуваченням виконавців злочинів 20 лютого на Інститутській.
– Чому це було важливо?
Правильно та достовірно встановити ознаки злочину – це базова вимога для здійснення правосуддя.
– Але врешті вирок по 20 лютого вийшов дуже суперечливим і не наблизив до справедливості. Частина засуджених зараз в РФ, когось виправдали, хтось відсидів термін ще до вироку. Давайте нагадаємо, що тоді було.
– У тій справі про розстріли на Майдані 20 лютого 2014 року троє колишніх беркутівців (Аброськін, Зінченко та Янішевський – ред.) отримали обвинувальні вироки заочно, вони залишилися в РФ після обміну полоненими у 2019-му. Інших двох – Маринченко та Тамтура ФСБ повернуло назад в Україну. Спецслужби РФ використовували судові процеси щоб дискредитувати події Майдану.
Зокрема, адвокати обвинувачених виконавців і організаторів злочинів активно просували фейки про "громадянський" конфлікт. Повернули двох, бо треба було продовжувати це, і знали що їм нічого не загрожує в цьому суді.
Так і відбулося – Тамтуру виправдали, Маринченко отримав 5 років, які фактично відбув до вироку у СІЗО. Вирок оскаржено прокуратурою і потерпілими. На мою думку, це рішення не просто незаконне і необґрунтоване – воно шкідливе для правосуддя у Справах Майдану. І його шкоду ми будемо ще "вигрібати".
– Терміни давності спливли у більшості справ Майдану?
– У нас строки давності залежать від тяжкості злочинів. Переважно це тяжкі злочини, там передбачено до 10 років. Зараз 10 років вже минуло. За тими, де де передбачено довічне ув'язнення, – більше 15 років, ці терміни ще тривають. Але це дуже невелика частина злочинів.
Строки спливли по тих, хто вже знаходився під судом, хто фізично перебував в Україні. По тих, хто переховувався чи продовжує переховуватись, терміни не спливають взагалі.
– Тобто теоретично ще можливо притягнути до відповідальності тих, хто втік свого часу в РФ і раптом з’явиться в Україні.
– Так, правові механізми існують – притягнути можна. До великої війни направляли запити в РФ, у нас діяв міжнародний договір про сприяння у кримінальних провадженнях. Але Росія його не виконувала.
По-перше, в переважній більшості ці люди набули громадянство РФ і вони не можуть бути видані. По-друге, Росія не співпрацювала з Україною у справах Майдану, мотивуючи тим, що це "політичне переслідування", і відмовлялася виконувати вимоги договорів та Конвенції стосовно цих осіб.
Загалом, якщо людина є підозрюваною/обвинуваченою у кримінальних провадженнях, то як тільки вона потрапить до юрисдикції цивілізованих країн, то можуть направити запит про її екстрадицію, або про проведення іншої юридичної процедури.
– Як повномасштабна війна завадила чи навпаки посприяла і розслідуванням, і притягненням людей до відповідальності?
– Як це дивно не буде звучати, але повномасштабна війна якраз допомогла зрушити з мертвої точки розслідування участі спецслужб РФ у цих злочинах.
Все, що відбувалося на Майдані, починаючи з 30 листопада, – побиття, катування студентів під "Стелою" закінчуючи терактами в Києві і Одесі – це реалізація стратегії Кремля щодо провокації "громадянського конфлікту" або створення його видимості як привід (casus beli) для збройної агресії, окупації Криму і розв’язання війни на Донбасі і в подальшому – широкомасштабної війни.
Злочини виконані руками українських "правоохоронців" але у слідства є докази реальної причетності вищих посадових осіб спецслужб РФ – замовників та організаторів. Застосування РФ на території України своїх спецслужб, агентів та найманців за наявності наслідків підпадають під кваліфікацію статті 8bis Римського статуту (Злочин агресії – ред.) Тобто Майдан за міжнародним кримінальним правом – це початок агресії РФ.
– Яка достовірно доведена роль РФ у цих злочинах?
– Стверджувати, що участь особи у злочинах достовірно доведена, можливо тільки після вироку, які набули законної сили. Таких вироків щодо високопосадовців та щодо ролі РФ наразі немає.
– Які зараз емоції у родин Небесної Сотні й у інших постраждалих? Стільки часу вже минуло, і чи вірять вони, що хоча б якусь частину винних покарають? Чи вірите в це ви сам?
– Мені не відомі емоції усіх родин, які залучені як потерпілі. Їх більше 200 осіб. Я працюю для того, щоб у цих справах відбулося правосуддя. Відповідно намагаюся підтримувати надію на такий результат у своїх потерпілих.