Історія українця, який відкрив рентген, але програв Нобелівську гонку

Початок гонки: Європа на порозі сенсації

Кінець 19 століття - період, коли фізика буквально "іскрить" відкриттями. Дослідження катодних променів, електрики та вакуумних трубок ведуться паралельно в різних лабораторіях Європи. У цій науковій екосистемі працюють десятки вчених, і питання не лише хто щось відкриє, а хто першим це зафіксує та назве.

Хто такий Іван Пулюй і чому він тут ключовий

Іван Пулюй - український фізик і електроінженер, який працював у Відні та Празі, професор Празької політехніки. Його фахова зона - газорозрядні процеси та катодні промені.

Він народився 1845 року в невеликому містечку Чортківського району Тернопільської області. Його батько був бургомістром Гримайлова і саме там майбутній геній закінчив школу. Далі - навчався у Тернопільській гімназії, і під час навчання разом з братами створив таємне товариство української молоді "Громада".

Іван Пулюй розвивався різносторонньо - ще у студентські роки він переклав українською мовою підручник з геометрії, і це був перший такий підручник для українських гімназій.

Після гімназії він вступив у Греко-католицьку семінарію у Відні, де вчився та перекладав духовну літературу українською. Саме там він вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем та Нечуй-Левицький. Утрьох вони зробили переклад Святого Письма. Одночасно з перекладами Іван Пулюй відвідував ще й заняття з математики, фізики та астрономії.

І ці теми так його захопили, що по закінченню семінарії він вирішив не висвячуватися на священника, а стати студентом філософського факультету та продовжити навчання.

Вже у 1872-1874 роках Іван Пулюй працює науковцем у фізичній лабораторії професора фон Лянґа. Після - став викладачем у Військово-морській академії й сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який був визнаний науковим співтоваривством та нагороджений срібною медаллю у Парижі.

У 1880-1882 роках у "Доповідях Віденської академії наук" вийшли у світ чотири важливі статті Пулюя, присвячені катодним променям, які мали значний резонанс у середовищі фізиків.

Його монографію, присвячену дослідженням цих променів, у 1889 році Лондонське товариство фізиків видало в англомовному перекладі як окремий том серії "Physical Memoirs", у якій друкувались результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великої Британії.

Саме дослідження катодних променів, у яких провідну роль відіграв Пулюй, проклали шлях до двох важливих відкриттів у класичній фізиці - Х-променів (1896) і електрона (1897). 

Задовго до 1895 року він створює власну вакуумну лампу, пізніше відому як "лампа Пулюя", - яка дає інтенсивне випромінювання та дозволяє робити чіткі знімки внутрішніх структур предметів і людського тіла. Пулюй не шукав сенсацію, він системно працював над фізикою процесу.

Український винахідник Іван Пулюй (фото: vue.gov.ua)

Листопад 1895-го: коли світ почув ім’я Рентґена

У листопаді 1895 року Вільгельм Конрад Рентґен публічно повідомляє про відкриття нового типу променів - Х-променів. Він швидко публікує результати, розсилає відбитки колегам, а преса миттєво робить з цього глобальну сенсацію.

Світ отримує просту й зрозумілу формулу: є нові промені - є автор і є назва. На цьому етапі формується бренд, який наука вже не переграє.

Що робив Пулюй паралельно

Уже на початку 1896 року Пулюй публікує власні роботи, демонструє рентгенівські знімки надзвичайно високої якості та намагається пояснити механізм виникнення випромінювання.

Його результати не вторинні - вони практичні й глибші з інженерної точки зору. Фактично Пулюй робить те, що сьогодні назвали б технологічною валідацією відкриття.

Де саме він програв

Пулюй програв не через відсутність таланту чи результатів, а через:

• відсутність першої публічної фіксації відкриття як нового явища
• слабшу комунікацію з міжнародними науковими центрами
• запізнення в інформаційній війні, яку виграв Рентґен
• логіку Нобелівського комітету, що винагороджує чіткий пріоритет, а не паралельний внесок

У 1901 році Нобелівську премію з фізики отримує Рентґен - за "відкриття променів, названих його ім’ям". Формулювання не залишає простору для співпереможців.

Що цікаво, Рентґен заповів спалити свій особистий архів, у тому числі лабораторні записи та листування. І якою саме газорозрядною трубкою він користувався, коли за його словами, випадково у листопаді 1895 року виявив наявність невідомого випромінювання, тепер невідомо.

У своєму повідомленні про відкриття він не вказав винахідника трубки, а зазначив, що є трубки Гітторфа, Крукса, Ленарда. А от про Пулюя не згадав, хоча конструкції українського винахідника були поширені та промислово виготовлялися у Ляйпциґу.

Відомо, що Рентґен та Пулюй були знайомі особисто - вони обидва були у лабораторії професора Кундта в Страсбурзі. Але Рентґен жодного разу не згадав у своїх дописах українського колегу. 

Що визнає сучасна наука

Іван Пулюй не є "офіційним першовідкривачем" Х-променів, але він - один із ключових піонерів рентгенології, який зробив вирішальний внесок у її ранній розвиток і практичне застосування.

"Нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю" (Іван Пулюй)