Архітекторка пояснила, чи можливі "15-хвилинні міста" в Україні
Уявіть місто, де вам не потрібно стояти в заторах, щоб дістатися до офісу, школи чи кав’ярні. Усе, що потрібно для життя, - буквально за рогом. Це не утопія, а цілком реальна урбаністична концепція - "15-хвилинне місто", яку вже активно впроваджують у світі.
Наскільки цей концепт є реальним сценарієм для українських міст в умовах відбудови та модернізації, в коментарі РБК-Україна розповіла архітекторка, урбаністка та громадська діячка, співзасновниця Urban Reform School Олександра Нарижна.
Що таке "15-хвилинне місто"
"15-хвилинне місто" - це концепція міського планування, згідно з якою більшість повсякденних потреб мешканців мають бути доступними протягом 15 хвилин пішки або на велосипеді від їхнього будинку.
Основна ідея полягає у створенні багатофункціональних, локальних кварталів замість традиційного поділу на "спальні" райони та окремі ділові чи промислові зони.
Така модель урбаністики прагне забезпечити, щоб робота, освіта (школи, дитсадки), охорона здоров'я (поліклініки), магазини, парки та культурні об'єкти були рівномірно розподілені та знаходилися в межах короткої, комфортної прогулянки або поїздки на велосипеді.
Це прямо суперечить моделі, що панувала більшу частину XX століття, яка змушувала людей долати великі відстані на автомобілі чи громадському транспорті.
Кінцева мета - зменшити залежність від автомобілів, покращити екологічну ситуацію, підвищити рівень фізичного здоров'я та соціальної згуртованості в громадах.
Ця концепція набула особливої популярності у світі після пандемії COVID-19, коли люди стали більше цінувати доступність послуг поблизу дому.
"15-хвилинні міста": приклади, переваги та перспективи в Україні
За словами Нарижної, українські міста історично розвивалися інакше.
"Київ, наприклад, формувався з чітким функціональним поділом: Поділ був ремісничим, деякі райони мали переважно робітничий характер. За радянських часів ця сегрегація лише посилилася через політику одноманітної забудови - соцміста, панельні будинки, моноквартали тощо", - коментує урбаністка.
Втім, світовий досвід доводить, що виправити помилки минулого можливо.
Сьогодні перейти до принципів "15-хвилинного міста" - офіційна мета, наприклад, Талліна.
Для цього естонці розвивають різні види мобільності: публічний транспорт (який є безкоштовним уже понад десять років), велосипедні маршрути, пішохідну інфраструктуру тощо.
Паралельно у столиці Естонії модернізують радянські панельні райони, як-от Мустамяє, перетворюючи їхні двори на повноцінні публічні простори для спілкування й відпочинку.
А колишні індустріальні території, як-от квартал Ротерманна, розвивають за принципами багатофункціональності, поєднуючи житлові, офісні та комерційні приміщення. Схожі реформи відбуваються в Парижі, Гельсінкі, Відні.
В Україні цей сценарій виглядає по-різному для різних типів районів.
"У центрі Львова чи на Подолі в Києві ми вже частково живемо у форматі "15-хвилинного міста" - магазини, школи, кав’ярні поруч. Проблема - безпека пересування, тротуари, транспорт. А от у спальниках, типу Троєщини, ми бачимо класичну радянську зональність: спати тут, працювати там. Це породжує маятникові потоки й затори", - говорить архітекторка.
Відбудова після війни дає шанс закласти нову логіку міського планування. Організації на кшталт Eurocities і Світового банку вже радять інтегрувати принцип 15-хвилинної доступності у програми відновлення.
Тобто будувати не лише житло, а й одразу поруч - школи, дитсадки, амбулаторії, місця для роботи та дозвілля.
"Це не тільки про зручність, але й про економічну вигоду. Людина, яка витрачає дві години на дорогу, - це втрачений ресурс міста. Людина, яка може пішки чи велосипедом за 10-15 хв дістатися до всіх послуг, - це економічно активний мешканець", - наголошує експертка.
Водночас урбаністка попереджає: "15-хвилинне місто" - не чарівна пігулка.
Вас може зацікавити:
- Причини заторів у Києві, які часто ігнорують
- 5 речей, які треба зробити з машиною у жовтні
- 3 приховані небезпеки туману на дорозі